<

Віталій Скальський

Пам’ятник енкаведистам у Володимирі – це позначка, що місто – радянська територія і сюди сягають щупальця «руского міра»…

Цей запис опубліковано більш як рік тому
20:35 | 21.04.2022 / Погляд / , , , /
5187
/ 1 коментар

У місті Володимир є блукаючий пам’ятник. Без дати виготовлення та встановлення. Без авторства. Кілька разів то повернутий по осі, то перевезений в інше місце.

Містяни пам’ятають його на місці чудового будинку родини Лимонників. Власників знищили нацисти-окупанти, а будинок знесли «визволителі». І поставили пам’ятник, який назвали «Невідомому солдату».

Потім його розвернули в інший бік, бо не вписувався у якусь концепцію. У 1965 році комуністична влада на тому ж місці збудувала шпиль та «вічний вогонь». Пам’ятник став непотрібний. Тож його перенесли на околицю міста. І перейменували на честь радянських прикордонників.

Тих прикордонників, що сотнями затримували українців, євреїв, поляків, які утікали від нацистського терору на Волинь у 1939-1941 рр., та відправляли їх у в’язницю та табори. Тих прикордонників, що виселяли людей з їх батьківських земель та заганяли селян у колгоспи у «прикордонній зоні».

Радянські прикордонники – це підрозділ НКВС. Здоровому українцю немає потреби пояснювати, що означає ця абревіатура. Відтоді він там стоїть. Покинутий усіма, занедбаний. Бо він нікому насправді непотрібен.

Це пам’ятник насправді мертвий. Він не потрібен мешканцям Володимира. Пам’ятник для них не має жодного значення та цінності. Просто стоїть щось малопомітне, незрозуміле і звичне.

Біля того пам’ятника за часів незалежності не було квітів, які поклав би невипадковий перехожий. Ніколи за часів незалежності там не було свідомих відвідувачів. Та й екскурсій там теж не було.

От погортайте свої родинні фотоальбоми. Ви там, на перехресті Устилузької-Володимира Великого бодай колись фотографувались? Ви ходили до того пам’ятника не з примусу і не з робочої потреби?

Та все ж, одна функція у того пам’ятника ще є – ідеологічна. Це позначка, що Володимир – радянська територія, що сюди сягають щупальця «руского міра».

Пам’ятник стоїть при дорозі на Федорівське кладовище, де ховають героїв сучасної російсько-української війни. Енкаведист стоїть і глузливо спостерігає за похоронними процесіями. Володимирчани, вам не гидко?

Історичні травми треба лікувати. Історичні рани на тілі міста треба загоювати.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»
один коментар
  1. Гидко і боляче водночас. І в Нововолинську подібного лайна вистачає.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Олександр Вотько
7.04.2025
Православні люди України, в умовах війни, скромно готуються до зустрічі Великодня. Тільки готуються всі по різному. Одні ...
Кіра Нізамієва
2.04.2025
Привіт! Мене звати Кіра, я студентка Української академії лідерства й хочу поділитися власними лайфхаками про те, як ...
Олексій Філюк
31.03.2025
Дорогі християни схаменіться!!! Мертвим не потрібні Ваші мертві квіти… Подумайте краще про живих, про своїх дітей, ...
Наталя Некипіла
26.03.2025
Ми як суспільство, не впорались. Я як людина, яка переживає такий самий досвід, не впоралась. Ця смерть говорить про те, що ...
Юрій Кріль
24.03.2025
Хочу донести дуже важливу думку щодо всіх зборів та волонтерських ініціатив. Людям, які вже фінансово підтримують або ...