Не живіть минулим: за часи незалежності України ми маємо такі здобутки, про які лише мріяли в СРСР

Часто нововолинці ностальгують за минулим СРСР, хочуть відновити пам’ятки архітектури, які були тоді, замість теперішніх, встановлених за часи незалежності. Люди дивлячись на усміхнені обличчя людей на радянських світлинах, думають, що вони були щасливі, але не здогадуються про цензуру, і те, що фотографи спеціально обирали такі кадри. Варто об’єднуватись і робити щось для майбутнього незалежної України, а не ностальгувати за радянським минулим.

Змушений це написати, інакше немає сил це стримувати в душі. Сьомий місяць, як існує група “Історія Нововолинської громади”. Мета групи – пізнання минулого міста Нововолинська і сіл, що створили єдину громаду, а також визначення деталей і хронології фотоматеріалів. Мені надзвичайно приємно, що до групи долучилися безліч користувачів, які коментуючи фото допомагають мені у досліджені. Також багато користувачів групи у виставлених фотоматеріалах впізнали свою рідню, що також надихає мене на продовження своєї діяльності.

Проте є частина користувачів, які мої фотоматеріали трактують як спомин “прекрасного минулого за років СРСР”. Часто зустрічаю коментарі й отримую повідомлення із таким змістом: “такі усі щасливі і усміхнені були в СРСР”, “яку країну розвалили”, “була робота, а зараз нічого”, “дешева ковбаса, пломбір тощо” й критикують здобуту українську незалежність.

І це в час агресії РФ по відношенню до України, окупації українських територій, щоденних повідомлень про загиблих захисників України тощо. А сучасна РФ – це наступниця Радянського Союзу, яка зараз діє її методикою і політикою.

У нас не буде мирного і прекрасного минулого поки ми не об’єднаємося, поки не визнаємо усі українську мову єдиною національною, поки не буде у нас одна єдина українська церква, яка визнана Константинополем, поки не змінимо свою психологію і ментальність.

Проте я бачу лише плач за радянським минулим, плач за новорічною ялинкою на площі Нововолинська на місці пам’ятника Т. Г. Шевченку, плач за фонтаном у центрі Нововолинська на місці пам’ятника першобудівникам Нововолинська (називаючи “гільйотиною”), плач за підприємствами, які скалічили або вбили багатьох нововолинців й зламали долі родин тощо. Це виходить, що сьогодні нововолинці раді б знищити пам’ятники збудовані за незалежності України і зберегти й відновити те що було в СРСР.

Люди схаменіться! На кадрах фотокореспондентів, фото яких в основному виставляються у групі, написані за спеціальним сценарієм. Фотокореспондентам ставили за мету партія і цензура показувати лише усміхнені й радісні обличчя робітників і колгоспників формуючи образ “прекрасного життя під керівництвом партії”. Тобто не сприймайте фото у призмі соціально-психологічної оцінки людей на кадрах. У вас є можливість побачити вигляд Нововолинська у минулому й побачити своїх родичів молодими. А те чи були вони такими щасливими як на фото – це відносно і не об’єктивно.

Нововолинські підприємства й житлові будинки – це результат політики КПРС СРСР, яка базувалася на формуванні мінімальних життєвих умов робітників, які мали б забезпечити промислове виробництво продукції найбільш економічним і менш затратним чином. Це стало причиною низької якості зданих житлових будинків, відсутності високоточних і прогресивних механізмів у виробництві, що уже функціонували в країнах заходу, низького рівня комунального і соціального забезпечення тощо. Це в свою чергу породжувало високу смертність і травматизм на підприємствах, недосконалість в облаштуванні побуту людини тощо.

Зрозумійте нарешті! Не живіть минулим, а думайте про майбутнє. Цінуйте те, що маєте і не жалійте те, що втратили. Зараз ми маємо високі здобутки, про які лише мріяли наші співвітчизники за СРСР. А саме – це НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ, ПРАВО ВИБОРУ, ГЛАСНІСТЬ, ВІРОТЕРПИМІСТЬ, ПОДОРОЖІ ЗА КОРДОН, ВІДСУТНІСТЬ ЦЕНЗУРИ І МОЖЛИВІСТЬ ДИВИТИСЯ, ЧИТАТИ, СЛУХАТИ, ЩО ЗАБАЖАЄМО І НАВІТЬ КРИТИКУВАТИ, ВІЛЬНИЙ ВИБІР БУДЬ-ЯКОГО ТОВАРУ І У БУДЬ-ЯКІЙ КІЛЬКОСТІ та багато чого іншого.

Зрозумійте, що усі проблеми, у яких звинувачуємо когось, лише від самих ж нас. Все залежить лише від нас самих. Якщо влада погана – то це через те, що не вміємо її вдало обирати і контролювати, немає роботи – через небажання її віднайти. Люди не бажають саморозвитку і самонавчання, не прагнуть змінити своє життя, тому лише сидять і плачуть, що втратили СРСР. Якщо не вірите моїм фактам, запрошую вас в архів і перегляньте розсекречені партійні документи.

І ще добавлю. Моя діяльність не обмежується лише виставленням фото у групі. Як один користувач написав “нічого складного і чогось вважливого немає в тому аби виставити фото перефотографувавши його у музеї, адже він 25 років пропрацював на підприємстві”. Отож, якщо це така не складна робота, то чому ніхто до жовтня 2020 року цього не зробив, чому ніхто не пішов до того ж “музею” і в результаті не створив окремої групи тощо. Тому, якщо ніхто не наважився то поважайте тих то це зробив. База фото складає бл. 3000 одиниць і не лише із однієї організації, а із Нововолинського міського історичного музею, Державного архіву Волинської області, Волинського краєзнавчого музею, десятки особистих фотоальбомів тощо.

Окрім того, хто не знає. Я історик із вищою освітою і на власному ентузіазмі, за який ніхто мені не платить проводжу збір матеріалів для написання історії Нововолинська і сіл громади. Фото – це лише частина моєї діяльності. Решта – це десятки фондів, тисячі справ і сотні тисяч сторінок у десятка архівів Волині, Львівщини, Києва і РФ. Це гігабайти накопиченої інформації, яку зараз я опрацьовую для остаточного результату і висновку. Давайте більше поважати один одного і їх професійну діяльність.

Фото: Акція «Поховання СРСР» у Києві, 1990 рік