Коронавірус vs бізнес: чому надзвичайний стан небезпечніший за інфекцію

Боротьба з епідемією коронавірусу COVID-19 в Україні дедалі більше радикалізується. У політичних колах уже навіть обговорюється введення надзвичайного стану в країні. Серед заходів, якими планується наповнити режим НС, – зупинка «нестратегічних» підприємств. При всій очевидності загрози з боку нової інфекції для громадян, жорстке «заморожування» всіх бізнес-процесів викликає у підприємців безліч запитань. Про деякі з них для Mind поміркував власник групи компаній «Династія» Денис Миргородський:

Чим може обернутися «рішуча боротьба з бізнес-активністю»?
Якщо попередні рішення української влади щодо боротьби з коронавірусом можна було назвати неоднозначними, то зупинка більшості підприємств країни є стратегічною помилкою небаченого масштабу. Адже такі дії можуть вбити істотно більше людей, ніж сама інфекція.

Так, зупинка і банкрутство підприємств спровокують різкий сплеск безробіття: навіть за досить оптимістичною оцінкою деяких політиків, без постійного працевлаштування залишаться 500 000 українців. Це стане сильним соціальним стресом, який зачепить не лише тих, хто втратив роботу, а й членів їхніх сімей. Тобто кількість постраждалих від сильного стресу людей буде мінімум удвічі вищою.

Існує ціла низка досліджень, які переконливо свідчать, що соціальний стрес призводить до збільшення кількості смертей від тяжких злочинів, суїцидів і ковенціональних захворювань (серцево-судинних, онкологічних, шлунково-кишкових). Узагальнено, без детального аналізу інших життєвих факторів, безробіття підвищує рівень смертності лише від природних причин на 50–85%.

Знаючи, що у 2018 році 488 000 українців померли від серцево-судинних, онкологічних та шлунково-кишкових захворювань, можна підрахувати, що серед мільйона постраждалих від втрати роботи смертність внаслідок соціального стресу збільшиться як мінімум на 6100 осіб. Тобто зростання смертності в результаті виниклого безробіття перевищить кількість померлих в Італії станом на сьогодні, а також число померлих у Китаї та Іспанії, разом узятих. Причому в більшості своїй це будуть люди працездатного віку.

Які ще ризики існують?

Масштаб соціального стресу буде набагато вищим і не обмежиться мільйоном постраждалих. Бо для визначення того, які підприємства є «стратегічними» і «життєзабезпечуючими», а які ні, необхідно з неймовірною точністю уявляти собі ланцюжок поставок для кожного SCU (унікального товару), що найчастіше складається з десятків підприємств з різними технологіями роботи.

Уявіть собі баночку антисептика для рук. Необхідний товар під час епідемії, чи не так? Аби він потрапив на аптечну полицю, потрібна участь декількох десятків підприємств. Одні з них мають замовити й імпортувати в країну поліетилен високої щільності, поліпропілен і поліетілентелефторат; інші – вивантажити їх і доставити на переробку; треті – виготовити дозатори і пляшки (причому це різні виробництва і технології); четверті – гліцерин (а для цього хтось має зробити і поставити пропилен, хлорноватисту кислоту і луг) та ізопропіловий спирт (для чого потрібен постачальник сірчаної і ортофосфорної кислот). П’ятий учасник ланцюжка повинен все це змішати і розлити по пляшках, а шостий – розподілити по роздрібним точкам і продати.

Причому всі ці хімічні компоненти потрібно виробляти, в щось пакувати (а цю упаковку теж хтось виробляє) і доставляти на потрібне місце. Якщо з ланцюжка випадає один компонент (бо його виробник, перевізник або імпортер визнаний «не стратегічним») або його неможливо доставити у зв’язку із закриттям транспортного сполучення, ви свій антисептик не отримаєте. І так з кожним виробом.

Яка ймовірність, що ідеологи надзвичайного стану чітко прорахують усі ланцюжки поставок і включать до переліку «стратегічно важливих» усі підприємства, задіяні в ланцюжку? Нульова. Адже для цього потрібно знати всі технології та бізнес-процеси в десятках галузей промисловості, а такої інформації немає в жодному державному органі.

Зупинка одного підприємства в ланцюжку поставок обмежує роботу інших і лавиноподібно збільшує кількість банкрутів і безробітних. І тоді 2–3 млн українців, які постраждали від втрати роботи (з 12,5 млн працюючих) стануть реальністю, як і перебої з поставками продуктів і товарів першої необхідності.

Чому коло замикається?

Введення карантину вже вдарило по українських виробниках і призвело до стрибка цін на товари в магазинах. І справа зовсім не в жадібності бізнесу: українське виробництво критично залежить від зарубіжних компонентів. В Україні не виробляються більшість полімерів, барвників, консервантів, хімічних каталізаторів і добавок, що використовуються в хімпромі. І цей список можна продовжувати. А щойно дізнавшись про введення карантину, багато іноземних постачальників почали відвантажувати ці товари в Україну лише за 100%-ю передоплатою, що безумовно відбивається на вартості готової продукції.

Паралельно влада просить допомоги підприємців у закупівлі медичних матеріалів і устаткування для лікарень. І представники бізнесу просто зараз масово за свої кошти «затикають дірки» в постачанні медиків. Однак зупинка бізнесів позбавить їх доходів, за рахунок яких це можна робити, призведе до ще більшої нестачі засобів індивідуального захисту для лікарів, і відповідно – до їх масової захворюваності та збільшеної смертності серед хворих на коронавірус.

Отже, коло замкнеться. А недолуге політичне рішення коштуватиме українцям десятків тисяч життів.