Істина – вічна, вона доводить, що зло містить поразку а добро, життя, правда і любов – перемагають
І цього року ми з особливими почуттями туги і смутку входимо у Страсний тиждень. З одного боку, маємо в серцях сум від спогадів про несправедливе осудження нашого Спасителя, про Його незаслужені муки, знущання і приниження від невдячного натовпу, Його страдницьке розп’яття на Хресті та смерть. З іншого, додається душевний біль через нинішні несправедливі страждання нашого народу, через розпинання України, вбивства мирних людей, які жили у своїй, Богом даній країні, доки російська імперія зла не вирішила вбити їх за це…
Хоч минуло з часу Христових страждань майже два тисячоліття, хоч змінилися історичні обставини й умови життя людства, але бачимо, що так само в цьому світі лиходіє зло, здобуваючи тимчасові тріумфи. Але вони тимчасові, минущі, адже зло не змогло остаточно подолати добро, не завоювало весь світ; смерть не знищила життя – воно триває і перемагає. Досі точиться ця глобальна боротьба між добром і злом. І хресна жертва Сина Божого, Його несправедливі страждання, прийняті Спасителем за всіх нас, Його перемога над смертю і Воскресіння – тверда основа нашої надії на перемогу добра, наше джерело сил для подальшої боротьби, наша віра в торжество життя.
Не було би Воскресіння Христового без Голгофи і гробу, не було би пасхальної Перемоги без хресної жертви. Тож нині кожен із нас несе власний хрест, а також спільний хрест України – на Голгофу страждань, щоби перемогти зло й досягти омріяної перемоги. Ми віримо, що в цій боротьбі ми не самі, з нами наш Спаситель, тож ми не забуті, не полишені сам на сам зі злом.
Священне Писання, детально оповідаючи нам про останні дні земного життя Господа нашого Ісуса Христа та про Його хресні страждання, подає різноманітні ситуації і реакції людей, а також показує відповідні наслідки цього. Ми бачимо історії заздрості й злості, зрадництва і боягузтва, бачимо спроби суддівства і дію психології натовпу. Бачимо тих, хто залишається поруч під час найтяжчих страждань, а хто ховається, розбігається. Бачимо тих, хто знущається, насміхається, принижує, а також тих, хто байдуже за цим спостерігає. Бачимо одночасно і осуд, і співчуття від тих, хто так само страждає обабіч Христа, засуджений до страти. Бачимо тих, хто під час мук ближніх ділять чужі речі, бавляться у жереб, а також тих, хто відкрито зловтішається. Були там також небайдужі люди, які поховали тіло Спасителя, були й ті, хто «повертався, б’ючи себе в груди» (Лк. 23: 48), тобто жалкували…
Серед яких людей кожен з нас себе впізнав би нині? На чиєму боці ми зараз, як реагуємо на осуд і страждання інших? Над цим також спонукає замислитись Страсний тиждень. Розважання над цим, усвідомлення відповідей допоможе правильно розставити пріоритети у вашому подальшому повсякденному житті – з точки зору вічності, відповідальності перед Богом. Адже Істина – вічна, і вона доводить, що зло містить поразку та самознищення в самому собі, а добро, життя, правда і любов – перемагають. Не відразу, не легко. Але обов’язково!
Джерелом для публікації став пост на фейсбук-сторінці Митрополита Епіфанія.
