І згадуйте про «кіборгів» – не тільки в січневі дні…
Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 23-го січня 2015 року і стали одними з найзапекліших у війні на сході України. Вони розгорнулися між українськими військами і бійцями добровольчих формувань з однієї сторони та силами проросійських збройних угруповань і окупаційних військ з іншої за контроль над Донецьким міжнародним аеропортом.
Січень складний місяць. 13-го – впала основна диспетчерська вежа, що давно стала символом ДАПу.
20-го – підрив нового терміналу, бетонні перекриття якого обвалились, забираючи з собою разом наших воїнів.
22-го – ті, хто вціліли, вийшли. Ослаблені, поранені, з контузіями, багато із них потрапили у ворожий полон …
Оборона Донецького міжнародного аеропорту тривала 242 дні. І сьогодні, і роки тому, і тоді не давала спокою думка: для чого? Чому нашим дітям ставилась задача утримувати цю позицію так довго, так довго бути для ворога здобиччю? Аби народився символ незламності, нескореності? Аби світ дізнався про те, що серед українських воїнів є ті, кого назавжди запишуть в історію як “кіборги”? Аби створити нову легенду?
Я ніколи не хотів стати батьком Героя, але кожен із трьох моїх синів пройшов гідну школу життя, і переконаний, що в жодному разі не буде соромно за їх вчинки. Доля розпорядилась так, що моїм найстаршим – Вадимом, “кіборгом” із позивним “Дим”, сержантом 80-ї окремої десантної бригади – пишається Україна. І я теж. Як українець і як громадянин. Але як батько – віддав би усе за те, щоб він жив, створив сім’ю, потішив онуками. На жаль …
У ці січневі дні є багато розмов про оборону аеропорту і тих, хто був безпосереднім учасником цих боїв. Імена та позивні полеглих вписані в історію українсько-російської війни. “Каптер”, “Псих”, “Краб” та інші стали частиною і мого життя, моїх молитов і моєї пам’яті. Та є і такі “кіборги”, які і сьогодні виконують завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України. Хтось був у строю і після битви за ДАП, а хтось – перші дні повномасштабного вторгнення доєднався знову до лав Збройних Сил України. Бо інакше не могли. І я розповім про окремих із них. Без імен, військових частин і напрямків, без нових позивних – лише ті, якими послуговувались в час оборони Донецького аеропорту.
“Турист”. Правдоруб, що у вільний час знаходить можливості висловити в соціальних мережах свою позицію до того, що відбувається в країні. Без остраху звертає увагу на актуальні проблеми і недопрацювання, його публікації завжди гострі. Пише і про суспільство, і про владу, і про військо. Зберігає багато архівних світлин. Готувалась до друку його книга. Вірю, що після Перемоги вона побачить світ, що читачі зможуть знайти багато цікавого для себе, дізнаються нове. А ще – він завжди знаходить у коротких відпустках час приїхати на могилу до мого Вадима…
“Вальс”. Він пізнав ворожий полон. Один із тих, хто у важкому стані, з численними пораненнями вийшов з аеропорту і потрапив у руки окупантів. Не зламався. Став на ноги. Не зміг всидіти вдома, не став ховати себе у травми і повернувся до захисту України. Своєю наполегливістю і завзятістю дивує і надихає – як побратим, наставник, інструктор. Часто спілкуюсь із його батьками.
“Дев’ятий”. У боях за ДАП отримав важке поранення в голову. Вижив. У одному з обласних центрів на Заході України очолював комунальний заклад, в якому відбулось чимало заходів задля підтримки воїнів, віддавався національно-патріотичному вихованню молоді, користувався авторитетом. І я бував на подіях у цій установі, спілкувався з аудиторією. Відверто скажу, що задоволений рівнем організації. Сподіваюсь, що після Перемоги повернеться до цієї справи. Сьогодні колишній директор – артилерист, командує батареєю.
“Йошка”. Один із офіцерів, що зумів вивести з оточення групу розвідників 24.01.2015 року. Два дні вони перебували в пожежному депо аеропорту. Таким чином можна зазначити, що оборона тривала не 242,а 244 дні! Відважний, сильний, наполегливий, вмів цінувати підлеглих. Сьогодні він один із комбатів у Силах оборони.
“Грін” – тому що раніше був прикордонником. На час боїв за ДАП був офіцером 80-ї аеромобільної бригади та комендантом диспетчерської вежі летовища. Сміливий, завзятий, цінував тих, з ким воював пліч-о-пліч. З Україною в серці. Із тих, хто точно знає: на оборону ДАПу йшли добровільно. Його син також став військовим. Сьогодні “Грін” – командир підрозділу у Силах оборони.
Позивний не згадаю, але не можу не розповісти про нього. Коли починалась повномасштабна війна, він був керівником одного із структурних підрозділів в органах виконавчої влади. Мав би бронювання, виконував би в тилу завдання. Але не зміг. І хоча після боїв в аеропорту був важко поранений, і хоча добре знав, на що здатен ворог, та не зрадив Україні і самому собі. Тому долучився до Сил оборони.
Це лише окремі із імен “кіборгів”, що і далі виконують поставлені завдання з захисту незалежності та територіальної цілісності України. Кожен із них пройшов пекло тоді – і зараз робить усе можливе і надможливе, аби вибити ворога з наших земель. Пам’ятайте не лише про тих, кому можна віддати шану як полеглим. Пам’ятайте і про живих, бо “кіборги” і зараз у строю, на полі бою, серед захисників.
Підтримуйте наших військових, допомагайте нашим Силам оборони, не минайте волонтерських зборів. Пам’ятайте, що лише на наших захисників і захисниць уся надія, бо тільки вони в наш час – запорука нашого українського майбутнього.
І пам’ятайте про “кіборгів” – не тільки в січневі дні…
Автор Володимир Демчук, голова ГО “Незламні нововолинці”, батько Вадима Демчука – сержанта 80-ї аеромобільної десантної бригади, “кіборга” із позивним “Дим”.
