Дуже болить стан міста… Настільки доболіло, що хочу змін

По своїй роботі часто задаю питання «Вам не болить?» От і ще раз спитаю – Вам не болить стан будинку?.. Стан міста?.. Країни?.. А мені болить!!! Дуже болить… Настільки доболіло, що хочу змін.

Моя позиція вершити зміни – фактично життєва філософія. Я не боюсь викликів в усіх сенсах цього слова, бо працюю фельдшеркою.

Виклики фактично триб мого буття. Це і взаємодія з дитиною, якого кличу, аби пригорнути чи нагодувати. Це і зустрічі з друзями. Це і робоча обстановка, адже ми, працівники екстрено медслужби, завжди мчимо рятувати чиїсь життя.

Нам не важливо, хто ви, що ви, любите вишні чи холодець, малюєте олійними фарбами чи фанатієте від радянських пропагандистських плакатів.Вам погано. Ми вас рятуємо. Ми їдемо на виклики. Я реагую на виклик!

Кожен, який ставить переді мною життя. Я обираю… Я вагаюсь. Я іду вперед… Коли прийняла ще один виклик і доєдналась до команди “За Майбутнє”, побачила у соцмережах закиди скептичні стосовно того, що може зробити фельдшерка.

Фактично, хто є місті в депутатах?

Директори всяких там заводів, керівники чогось, заслужені діячі. Трапляються, звісно ж, і робітники. Так чому робити акцент на професії? Чим же вони ефективніші?

Посада, виходить, більш депутатська?

Але не забувайте – і вони викликають таких, як я. І вони приймають ліки… І навіть міський голова теж викликає швидку. Адже всі ми ходимо цим містом, всі ми бачимо його проблеми…

Не дуже розумію оцього випаду – чи може фельдшерка стати депутатом?

Цілком може! Дієвою, ефективною. Я бачу місто інакше. Ви ніколи не задумувались про те, чи зручно буде зносити вас з під’їздів отими вузенькими маршами? А ми, медики, маємо протиснутись з вами разом на ношах і не впустити! Ми маємо йти отими оббитими небезпечними східцями. Ми маємо продиратись через темряву викручених лампочок і неосвітлених дворів.

Вам там справді добре?

Я все життя прожила у приватному будинку, де не ждали комунальників, а робили все самі. Бо воно своє, воно власне, воно рідне. Вам не рідний той будинок, у котрому мешкаєте?

По своїй роботі часто задаю питання “Вам не болить?”

От і ще раз спитаю – Вам не болить стан будинку?.. Стан міста?.. Країни?.. А мені болить!!! Дуже болить… Настільки доболіло, що хочу змін.

Я стільки зробила змін у своєму житті, що вирішила – пора іти далі. Пора нести зміни комусь, змінювати когось, щось, для чогось, для когось … Пора! І впевнена, що Нововолинськ врятують лише зміни!

Леся Артюх, фельдшер Нововолинського відділення КП «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»