До влади має бути опозиція і критика, але коли виливається тоннами лайно за їхню зовнішність, особисте життя, то це – ДНІЩЕ

Як у вас починається ранок? У мене, наприклад, він починається з молитви, та й закінчується нею, потім переходжу до перегляду новин. А саме, як минула ніч в Україні, скільки шахедів збили наші хлопці, чи ніхто не загинув, чи не zдох путін і т. д. Переваривши всю цю інформацію, чимчикую на роботу. А от у деяких людей він починається і закінчується з гівна, яке вони виливають на інших.

Знаєте, хто ці люди, і чому вони так роблять? Все дуже просто. Сьогодні модно називати їх хейтерами. Так характеризують людину, котра: заздрить успіхам іншої, або ж просто псує їй життя, каже чи пише неприємні речі про когось або критикує чиїсь досягнення, особливо в Інтернеті, відчуває ненависть або ворожість до чого-небудь або кого-небудь. Такі люди роблять подібні речі від власної безпомічності. Скажіть, ви десь бачили людину, яка вас хейтить, або простими словами, обсирає, щоб вона жила ліпше за вас, чи досягла більше за вас? Ні. Вона завжди десь позаду. Водночас такі люди – найофігенніші ваші прихильники. Бо так як вони, ніхто не слідкує за вашим життям, і не заздрить вам. Пам’ятайте про це, і подякуйте їм за те, що вони є, і що не забувають про вас.

Переконана, до будь-якої влади має бути опозиція, щоб влада не розслаблялась. Також безумовно має бути критика, якщо вона здорова. Але коли цілодобово виливається тони гівна з матюками та образами на людей за їхню зовнішність, одяг, особисте життя, коли вигадується те, чого немає, і безпідставно сипляться звинувачення, це не критика, а ДНО, ДНІЩЕ.

Скажіть, ким треба бути, щоб обізвати жінку, матір двох дітей, яка нікому нічого поганого не зробила? Залазити на її сторінку, брати фото з відпочинку, та обговорювати її дупу з неіснуючими коханцями? Хоча якби й існували, то кому яке діло? Колись знайома говорила: кому шкода моєї …, нехай підставить рота. Вибачте за таку відвертість. Ви у своєму житті наведіть лад. Бо судячи з дописів, у вас його немає. Якщо це пише чоловік (хоча усім давно відомо, хто це, до того ж не один)), – у нього є проблеми з жінками. Якщо ж жінка (теж відомо, до того ж також не одна), то вони з купою комплексів і нестачею чоловічої уваги та особистого життя. Чи я помиляюсь? Ну, як може людина, у якої все ок у житті, порпатись у брудній білизні інших людей? Фу!

Скажіть, як можна обзивати керівника підприємства, якого поважає ВЕСЬ колектив і видумувати речі, яких не існує? Хіба в одному випадку: коли у вас хвора уява.

Або як можна 24х7, і не задовбатись одну й ту ж тему мусолити, обзивати різними словами того ж Пальонку, якого ви ж самі обрали? Хоча, чомусь здається, там пофігу хто б не був, навіть якби Макс, Царство Небесне йому, виграв вибори, і його б мантулили, коли б не вгодив. А усім не вгодиш, і для усіх добрим не будеш. Бо одні кричатимуть: робіть стадіон, який потрібно було ще років з надцять тому зробити, і на якому займаються наші діти, інші – не на часі. Одні волатимуть про ремонт вулиць, інші – не на часі. Як було зі зміною назви міста? Одні виступали за «Володимир», інші кричали: «не на часі». Зрештою, заспокоїлись. Те саме стосується ремонтів водогонів та їх заміни. Кажу це, бо працюю у цій сфері і бачу все зсередини. Одні волають, що не треба зараз нічого міняти чи прокладати, інші страждають через часті пориви та відсутність води. А коли зникає на годину вода через порив у критиків, кричать – гвалт!

Безперечно левова частка грошей має йти на ЗСУ, але тут є нюанс: кошти виділяються по запиту командира частини (бригади). І якщо він вважає, що кілька мільйонів треба на ремонт казарми, вони й виділятимуться на ці потреби. Якби тут Пальонка чи Юнак не тупотіли ногами, «бабки» підуть на казарми. Хоча на першому місці – забезпечення наших хлопців необхідним, бо нам потрібна перемога і життя військовослужбовців, серед яких наші рідні та знайомі. Сподіваюсь, із тих 440 мільйонів, які мають ділитися на сесії, більший відсоток буде виділений на армію.

Тут вже й проситься тема ремонту площі, яка також обсосолюється. Я не один раз писала ще за часів минулої влади, що площу треба робити. Та й люди згідні. Але не сьогодні! Не зараз! На першому місці – допомога армії, реабілітація військових та їхнє лікування. Зараз ми все частіше зустрічаємо хлопців на протезах та візках, а ще скільки прикутих до ліжка через різні поранення, я вже не кажу про тих, які потребуватимуть пожиттєвої медичної допомоги. Тут варто було б владцям подумати над програмою підтримки для таких хлопців, як у свій час Сергій Барщевський розробив програму підтримки для важко хворих дітей. І закласти на це кошти.

Хотілося б ще багато чого написати, але ніхто багато не читатиме моєї писанини. Більш ніж упевнена, до кінця дня моя скромна особа буде в особливій рамці обсосолюватись десь там на порталі, але ПОФІГУ! Мені від цього температура не підніметься, і життя не закінчиться. Я знаю, хто це все пише. Тому сто разів ПОФІГУ! Але знаєте, від чого бридко? Що ця срань ллється у такий страшний час.

Хтось сина зустрічає на колінах, а хтось запльований строчить матюки. Хтось рік чекає на чоловіка, який зник безвісти, а хтось думає, на кого б вилити відро помий. Хтось з окопів другий рік не вилазить і ділить кусень хліба з мишами, а хтось у теплій хаті з піною біля рота обзиває чиюсь матір лише за те, що вона йому не подобається. Завтра, не дай Боже, держави може не бути, а серуни зайняті вивертанням трусів, не плутати з критикою, замість того, щоб прокинутись, випити кави, і зайнятися власними справами, а не витрачати той дорогоцінний час, якого з кожним днем стає все менше, на обпльовування інших. Бо невідомо у яку хвилину на тебе одягнуть дерев’яний макінтош, і тоді ти вже нічого з того не зможеш зробити. Якось так.

Джерелом для публікації став пост на фейсбук-сторінці Жанни Білоцької