День Захисника має бути не в календарі, а в розумінні

Напередодні 14-го жовтня хочеться сказати пару слів. Нам треба не свято, не квіти, нам потрібно розуміння!

Оці систематичні проблеми з маршрутками – окрема історія. Майже кожного місяця хтось дзвонить, що не пустили в транспорт громадський. Раз на якийсь період ми з хлопцями збираємось і йдемо на розмови. Ефект є, але не на довго.

А говорять не всі про проблему. Окремі взагалі … соромляться показувати посвідчення, кажуть, що хай безоплатно їздять пільговики пенсійного віку.

Це не проблема чисто міста, то загальна ситуація. І таке буває як на Львівщині, так і на Поділлі чи Одещині.

В цей день згадайте про тих, хто залишився на війні назавжди. І тих, хто не повернувся живим. І тих, кого бойові дії не відпускають.

Тут знову хочеться підняти таку важливу тему як про необхідність належного супроводу учасників АТО, які часто лишаються сам-на-сам з собою, коли родина не розуміє, коли друзям не скажеш, коли до психолога соромно, а побратимам теж не солодко, мабуть.

Так і живемо з болями, страхами, снами. І ніби ротація вже давно не світить, а війна не відпускає. І знову переживаєш мить, коли втратив командира, коли гине той, з ким ночував в окопі.

День Захисника не має бути лише в календарі.