Під старим монастирем у Володимирі заховали скарб польської корони
У самому серці давнього Володимира на Волині є місце, яке зберігає пам’ять про монастирський комплекс XVIII століття. Колись тут жили монахи-капуцини, облаштовували сади, молилися, приймали гостей і, за історичними переказами, могли переховувати державні коштовності Речі Посполитої. Сьогодні від колишньої обителі залишилися лише фрагменти муру та сліди фундаментів.
Історія цього монастиря цікава не лише релігійним минулим. Вона пов’язана з політичними повстаннями, пожежами, конфіскацією майна, загадковими підземними сховками та поступовим зникненням цілої архітектурної споруди, – пише Конкурент.
Як у Володимирі з’явилися монахи-капуцини
Історія володимирського монастиря капуцинів розпочалася в середині XVIII століття. У 1751–1752 роках у місті організували місію братів-капуцинів – представників католицького чернечого ордену, який веде свою історію від францисканського руху.
Капуцини належать до орденської родини францисканців. Вони відомі суворим способом життя, скромністю, відмовою від розкошів, молитвою та служінням людям. Назва ордену походить від характерного загостреного каптура на чернечому одязі.
Фундаторами володимирської обителі стали луцький священник Адам Война-Оранський та заможна шляхтянка Розалія Поцейова з роду Загоровських.
Монахи оселилися неподалік костелу святих Йоакима та Анни. З дозволу єпископа до північної сторони храму прибудували великий монастирський будинок. Окремого костелу капуцини не мали, тому для богослужінь використовували два бічні вівтарі парафіяльного храму, облаштовані коштом ордену.
Сам монастир був мурованим, а його будівництво тривало до 1772 року. Формально обитель заснували наступного року.
Монастир був не лише місцем молитви: тут лікували хворих і годували бідних
Волинська обитель капуцинів була досить великим господарським комплексом. За історичними описами, на її території розташовувалися кілька будівель, внутрішній двір, криниця, приміщення для працівників, стайня, корівник, солодовня та броварня.
Особливу увагу монахи приділяли благодійності. При монастирі облаштували шпиталь для хворих і немічних. У монастирській аптеці виготовляли ліки з цілющих трав.
Капуцини також допомагали незаможним містянам. За свідченнями істориків, біля костелу облаштували місце, де бідним роздавали житній хліб та гарячий пивний суп.
До речі, харчування монахів було доволі простим. Серед популярних страв згадують пшеничну кашу з грибною підливою на житньому борошні.
У монастирі була бібліотека на сотні книг
Ще одна цікава сторінка історії обителі – її книгозбірня.
У 1774 році священник ордену Прокопій Мангуєвич отримав у Римі в подарунок велику кількість книжок, частину яких залишив у Володимирі.
Згодом бібліотека суттєво поповнилася. Якщо у 1803 році в ній нараховували 120 книг, то вже у 1816-му – 566.
У колекції були видання кількома мовами, зокрема підручник з арифметики та праці з правознавства і філософії.
Після ліквідації монастиря доля цієї бібліотеки залишається невідомою. Частина книжок могла потрапити до приватних колекцій, однак де опинилася решта – достеменно не встановлено.
Підземелля, тунелі та загадкові сховки
Мабуть, найзагадковіша частина історії капуцинської обителі – її підземелля.
За дослідженнями місцевих краєзнавців, монахи облаштовували підвали на глибині трьох метрів і більше, з’єднуючи окремі приміщення підземними переходами.
Вони могли використовуватися для зберігання продуктів, адже в ті часи підвали виконували роль своєрідних холодильників. Також підземні приміщення могли слугувати укриттям під час військових небезпек.
Окремі підземні ділянки, ймовірно, були поховальними криптами. На це вказують заглиблення на газоні з північного боку костелу.
Старожили також розповідали про два вузькі тунелі, які нібито проходили паралельно під сучасною вулицею Ковельською та сполучали костел святих Йоакима і Анни з колишнім єзуїтським костелом Послання Апостолів.
Втім, існування цих переходів поки не підтверджене археологічними дослідженнями. Тож підземна частина монастиря досі залишається однією з найцікавіших загадок старого Володимира.
Легенда про скарби польської корони
Історія, яка додає монастирю особливої таємничості, пов’язана зі скарбами Речі Посполитої.
За переказами та згадками в історичних документах, капуцини могли бути причетними до таємного перевезення частини державних коштовностей із Кракова наприкінці XVIII століття.
Після поділів Речі Посполитої та захоплення її територій Російською імперією доля державних цінностей стала предметом численних пошуків.
За версією, викладеною директором Володимирського історичного музею імені Омеляна Дверницького Володимиром Стемковським, частину скарбів монахи могли переховувати саме у Володимирі.
Цікаво, що в музейних фондах зберігається таємний лист польського урядника, у якому йдеться про можливе переховування частини скарбниці Польської корони.
У документі згадується, що з костелу винесли кілька великих скринь і завантажили їх на віз. Щоправда, що саме було всередині та куди повезли скрині, урядник не знав.
За історичними згадками, пошуки скарбів відбувалися щонайменше кілька разів:
- після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році;
- у 1842 році, коли до Володимира нібито прибували спеціальні посланці з Петербурга;
- у 1920 році, під час короткочасної більшовицької окупації міста.
Чи справді монахи заховали частину королівської скарбниці у володимирських підземеллях, досі невідомо. Документальних доказів того, що коштовності були знайдені або залишаються там, немає.
Але саме ця історія перетворює колишню обитель на одну з найзагадковіших сторінок історії міста.
Королівський візит і монастирська трапезна
Монастир відвідували й поважні гості.
13 жовтня 1781 року до Володимира вдруге прибув останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський. Під час подорожі до Вишнівця він завітав до капуцинської обителі та обідав у монастирській трапезній.
Цей факт свідчить, що монастир був помітним місцем у тогочасному житті міста, а не просто віддаленою чернечою оселею.
Чому російська влада ліквідувала монастир
Капуцини прожили у Володимирі майже століття. Однак на початку XIX століття політичні обставини змінили їхню долю.
У листопаді-грудні 1830 року в монастирі кілька разів збиралася місцева шляхта, обговорюючи підтримку повстання проти російської влади.
За історичними відомостями, взимку монахи утримували на монастирському подвір’ї коней повстанців, а навесні 1831 року допомагали продовольством загонам корпусу генерала Йосипа Дверницького.
Також існують згадки, що у підземних сховках могли зберігати гроші та зброю.
У 1832 році російська влада ліквідувала монастир. Його майно передали до державної скарбниці, а приміщення почали використовувати для інших потреб, зокрема державних установ.
У 1833 році будівлі пошкодила пожежа. Згодом їх частково ремонтували, але поступово комплекс занепадав.
Після 1860 року більшість монастирських споруд розібрали. Цеглу та матеріали використовували для інших будівель. Від колишньої обителі залишилися лише окремі фрагменти.
Що можна побачити на місці монастиря сьогодні
Сьогодні про колишню присутність капуцинів нагадують фрагменти цегляного муру, залишки фундаментів та окремі архітектурні деталі.
Цікаво, що під час земельних робіт у музейному парку дослідники виявили на глибині приблизно 40 сантиметрів залишки фундаментів і основи огорожі.
У старій цеглі також знайшли характерне клеймо капуцинів – рівнораменний хрест, яким позначали матеріали, виготовлені на замовлення монастиря.
Особливу увагу привертають ніші-заглиблення у внутрішній частині цегляної огорожі. Їхнє призначення досі не встановили.
Поруч із монастирською територією розташований Костел святих Йоакима та Анни – храм, який пов’язаний з історією капуцинів. Його муровану будівлю звели у 1752 році на місці давнішого дерев’яного костелу.
Саме храм сьогодні залишається найпомітнішим архітектурним свідком тієї епохи. Це тринавова базиліка у стилі пізнього бароко, яку неодноразово доводилося відновлювати після пожеж.
За історичними відомостями, колись у костелі був дев’ятиголосний орган, а також багате внутрішнє оздоблення. До наших днів орган не зберігся.
Нагадаємо, від козака на коні до вишитих «Богатирів», у Нововолинську розповідають історії експонатів.
