<

«Молитва за воїнів має велику силу», – волонтер з Володимира

19:47 | 31.03.2023 / Володимир / , /
Перегляди
1493
/ Коментарі відсутні

Володимирчанин Андрій Семенчук з перших днів повномасштабного вторгнення займається волонтерською діяльністю.

У розмові зізнається, що усе, що робить, – колективна робота їхньої релігійної громади та небайдужих людей, котрі допомагають усім необхідним, пише ВСН.

Перше, що питають військові: «Що люди говорять?»

“Від 24 лютого наша церква “Благодать” не перестає підтримувати і військових, і цивільних, яких торкнулася війна. Розпочиналося все з надання допомоги соціально незахищених людей задовго до трагічних подій. Вже коли до кордонів з Польщею ринулись перші біженці, а в західні регіони України – переселенці, стали допомагати їм з переїздом та з поселенням. Інколи доводилося їздили до Львова зустрічати людей.

Додам, що у нас була домовленість з нашими друзями, котрі пішли захищати країну, про те, що церква подбає про їхніх рідних. У перші дні її зал перетворився на штаб, у якому збиралися, обговорювали нагальні питання, планували, надавали моральну і матеріальну допомогу тим, хто її потребує”, – каже він.

Коли ситуація з переселенцями вщухла, волонтери вирішили підтримувати військових. Варто зазначити,що у цьому допомагали й продовжують допомагати друзі з Європи та США.

Сконтактувавши з військовими, Андрій разом з іншими служителями церкви стали їздити у прифронтові зони. Чоловік зізнається, що приємно було бачити та відчувати підтримку незнайомих людей, котрі у різних містах зустрічали й передавали гостинці для хлопців. Інші допомагали з коштами на пальне. Якось за один день вдалося зібрати 6 тисяч гривень.

“Переважно допомагаємо підрозділам, які дислокуються на території нашого міста. Чого потребують найбільше хлопці? Насамперед моральної підтримки і віри у них. Перше, що питають, коли приїжджаємо: “Що люди говорять?” Повірте, для них це важливо. Як і важливо, щоб вірили у їхні сили. Це їх мотивує і надихає на нові подвиги. Так, вони втомлені, виснажені, але вмотивовані та впевнені у перемозі. Під час спілкування з ними заряджаєшся їхнім позитивом. Чесно кажучи, ми, на мирній території не маємо стільки впевненості, і це при тому, що вони щоднястоять під кулями», – наголошує Андрій.  

Молитва за воїнів має велику силу

У розмові Андрій зазначає, молитва за воїнів має велику силу. Як і кожен із нас, так і церква, молиться за кожного, хто стоїть на захисті України. З розповідей одного з командирів, силу молитви відчувають усі захисники.

Одного разу його взвод потрапив під сильний обстріл, потім був вимушений вести бій з ворогом. На щастя, він закінчився на користь наших хлопців, які повернулися з позицій живими та неушкодженими. Однак потім, коли один із них зняв каску, побачив у ній отвір від кулі. Він був дуже здивований, оскільки навіть не відчув, коли вона влучила у неї. Можна списати цей випадок на випадковість, але те, що молитва має силу, військові відчувають на собі постійно. 

Андрієві доводиться бувати  у Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській, Херсонській областях, на Луганщині.

“Здається, людина до усього звикає, але коли бачиш зруйновані вщент війною будинки, відчуваєш лють і ненависть до тих, хто прийшов до нас зі зброєю, і тих, хто підтримує їх. Найбільше вразив Куп’янськ. Цього міста майже немає, але життя ще жевріє у ньому. Люди, які не виїхали, намагаються виживати. А ще дуже важко бачити дітей серед цього хаосу, і не лише у Куп’янську. Ізюм також виглядає як із фільму про апокаліпсис”, – згадує він.

Щодо настрою жителів у прифронтових зонах, волонтер розповідає, за його спостереженнями, всюди, де йому доводилося бувати, панують проукраїнські настрої. Хоча у деяких населених пунктах можна зустріти категорію пасивних людей. Мається на увазі тих, яким все одно, яка влада, і за яким паспортом жити. Є й такі, котрі чекають на руській мір попри те, що він приносить лише смерть і розруху. 

Андрієві Семенчуку доводиться бувати на кордоні з Білоруссю. Про ймовірність прориву з боку сусідів говорить, що навряд чи може йти мова. Кордон добре укріплений, та й природні умови не дозволять росіянам та білорусам пройти. Але навіть, якщо й вдасться просунутись хоч на кількасот метрів, на них чекає чимало сюрпризів від наших захисників. Кордон здебільшого під охороною самих волинян, котрі захищають свій дім, до того ж місцеві усіляко допомагають та підтримують їх. Тому руській мір там не пройде. 

Нещодавно волонтери повернулися з чергової поїздки, під час якої, крім допомоги для підрозділів та цивільних, перевозили автомобілі хлопцям. Незабаром знову вирушатимуть у дорогу з черговим пакетом підтримки. А поки збирають кошти на пралку, якої потребують воїни, котрі перебувають в умовах, де немає доступу до проточної води. 

“Лише разом, з вірою у серці та щирою молитвою за них захисників зможемо перемогти ворога”, – зазначає Андрій Семенчук.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

29 Лютого, Четвер