Демонтувати танк у Володимирі! Настав час позбутися від радянського сміття і «руського міра» в місті

Мешканці Володимира до нього звикли – для них меморіал з радянським танком в пейзажі буденних вулиць виглядав до недавнього часу так же буденно. Його просто не помічали, але, коли домовлялися про зустріч, то говорили «там, біля танка», що означало десь на перехресті вулиць Устилузької та Драгоманова.

Дико ж було бачити цей монумент приїжджим, туристам, що зупинялися у місті чи прямували через нього. Ще дикіше – полякам та європейським гостям. Україна отримала незалежність понад 30 років тому, а тут на кордоні їх зустрічає військова машина направлена в їхній бік.

Пояснити чому танк і досі там, де його поставила радянська влада, не зважаючи на Революцію Гідності, початок війни на Сході України у 2014 році, закон про декомунізацію і повномасштабну війну з Росією з 24 лютого 2022 року, важко, навіть нереально. Невже володимирчани здатні й далі толерувати в себе в місті такий пам’ятник, гармата якого погрозливо направлена в бік Європи та нагадує всім про «визволителів», «руській мір» і про «братні народи», які пішли війною на українські землі?  

Час настав. Поки наші захисники очищають землю від російських окупантів, ми повинні подумати, як очистити її від всілякого радянського та російського сміття у вигляді монументів-танків, пам’ятників Пушкіну чи Лермонтову, радянщини в назвах вулиць та у культурі.

Потрібно розпочати деколонізацію – позбутися від залишків колоніального минулого, яке роками нависало над Україною. Здобути волю на цьому полі і вшанувати власних українських героїв, письменників, громадських діячів, які йшли пліч-о-пліч по життю з Україною у серці. Одна важлива перемога на цій ниві вже здобута – це повернення місту Володимиру історичної назви, яку забрали і разом з частинками історії хотіли присвоїти росії.

ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ ТАНК

Танк Т-34 було встановлено на постаменті на розі вулиць Устилузької і Драгоманова у Володимирі у 1981 році до 40-річчя від початку нападу Німеччини на радянський союз. Саме так, від початку так званої «великої вітчизняної війни», яку величають у росії, а не Другої Світової.

Війна ж у Володимирі розпочалася у вересні 1939, оскільки Володимир перебував у складі Польщі. Через місто відступали на схід підрозділи розгромленої вермахтом польської армії, місто бомбардувала німецька авіація.

Пам’ятник був встановлений для вшанування пам’яті воїнів 41-ої танкової дивізії, яка у 1941 році дислокувалася у Володимирі.

Зауважимо, що сам танк Т-34, який знаходиться на постаменті, – це радянський середній танк періоду Другої Світової війни.

Тобто на постаменті зовсім не «танк-визволитель» міста, а простий Т-34, який знайшли та встановили, як і в інших прикордонних українських містах, – гарматою до кордону з Європою.

ЧОМУ МЕМОРІАЛ-ТАНК НЕ ЗНЕСЛИ ЩЕ У ЧАСИ ЗДОБУТТЯ УКРАЇНОЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Після проголошення в Україні незалежності радянська спадщина у вигляді пам’ятників не так швидко покинула п’єдестали у нашій країні. Леніни та Жукови ще довго протрималися на українських постаментах.

Хоча українці потрохи таки почали прощатися із рудиментами совєцького минулого. Суттєво посприяв цьому зокрема і Закон про декомунізацію, пише Про Львів.

На Західній Україні з Ленінами справилися швидше. Так, уявіть, у Харкові Ленін вистояв ленінопад загальноукраїнський в час Революції Гідності і простояв на центральній площі до вересня 2014 року.

Львів’яни же впоралися із більшовицьким вождем набагато раніше – Леніна повалили також у вересні, але ще навіть до проголошення незалежності України – у 1990 році. За демонтажем цього пам’ятника спостерігало тоді понад 50 тисяч містян. Так культурна столиця України позбувалася радянської та російської культури.

Львівський танк також демонтували на початку 1990-х рр., п’єдестал ще постояв кілька років, згодом знесли і його.

У Володимирі Ленін також зник у 90-их, причому тихо. Ймовірно, за чиєюсь вказівкою. Про це немає згадок ніде у пресі.

Щодо танка, то пам’ятник ще довго з року в рік фарбували і виділяли гроші з міського бюджету на його комплексний благоустрій, наводили на ньому нові написи. Після одного такого оновлення збоку монументу навіть з’явився напис «За родину» російською мовою.

Запитання про те, чи не підпадає монумент під Закон про декомунізацію, прийнятий у квітні 2015 року, зависли в повітрі, ніхто так і не захотів знімати з постаменту у Володимирі танк.

Можливо, деякими стримуючими факторами для цього тоді були вічний міський голова, який переобирався у місті ще від радянської України і до 2020 року. Скоріше мер не рвався зняти танк з тої причини, що у місті було багато військових з сім’ями, які пам’ятали, що у Володимирі розміщувалися танкові бригади. Ймовірно, мер боявся викликати гнів такого електорату та вирішив, що варто, щоб танк ще побув до наступних виборів, а потім – ще до наступних.

І він побув. Перестояв навіть початок повномасштабного вторгнення Росії.

Тепер питання його знесення знову почали озвучувати. Адже мешканцям міста та багатьом свідкам жахіть війни, які стали вимушеними переселенцями і які приїхали сюди, він нагадує не тільки радянське минуле, але постає, як загроза українськості. Ніби шматок «руського міра», який дивним чином зберігся досі, який пережив незалежність і декомунізацію, який, як ворожий розвідник, німо стоїть над вулицями міста та споглядає на знервованих перехожих. Це шматок ворожої культури, якому, напевне, залишилося недовго.

В УКРАЇНІ МАСОВО ПОЧАЛИ ЗНОСИТИ МОНУМЕНТИ ВОРОЖОЇ КУЛЬТУРИ

Поки у Володимирі танк стоїть, у Мукачево він вже поїхав за руським кораблем. Там він також ніякого відношення до Другої Світової не мав – це був рандомний танк з запасу 128 бригади.

Полетіли і пам’ятники та бюсти Пушкіна. Пам’ятник російському поету, встановлений за радянських часів демонтували у Тернополі.

 За Тернополем це зробили в Ужгороді та тому самому Мукачево.

Потім така мода на дерусифікацію пішла далі і, здається, увага до неї тільки зростає на фоні подій війни та звірств росіян. 

І це не дивно. Українці стверджують, що настав час відмовлятись від всього російського, того, що нав’язувалося десятками років, в тому числі і від її культури.

Злочини росіян проти українського народу: вбивства, катування людей, ґвалтування жінок і дітей, руйнування українських міст перекреслили всю культуру російського народу. Її перестали терпіти в Україні.

ЧОМУ ТРЕБА ЗНЕСТИ ТАНК: ДУМКИ ВІД ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ ВОЛОДИМИРА

Андрій Гнатюк – архітектор і дизайнер парку на Риловиці, голова наймасштабнішої фракції у міській раді Володимира

На думку Андрія Гнатюка, пам’ятні знаки радянських часів у Володимирі дисонують середовище. Зброя не повинна стояти на вулицях, їй місце у музеях. Там, де нині стоїть танк, дизайнер просив зробити сучасний сквер, щоб у людей, які приїжджали до нас з Європи відразу, складалось позитивне враження про Володимир. Наразі, через військові дії, це питання відклали на невизначений термін.

Що стосується обеліска в центрі міста, то Андрій Гнатюк неодноразово висловлювався у відеоінтерв’ю, що покійникам місце на цвинтарі. Недоречно ставити меморіали, там, де проходять святкові заходи, бавляться діти. У багатьох містах, як у Львові, Луцьку та інших, меморіальні комплекси розташовані у тихих паркових зонах, щоб рідні могли прийти і вшанувати полеглих героїв у тиші та спокої.

Також варто познімати всі кремлівські ордени і комуністичні знаки зі стели на площі. Ніякої ідеологічної радянської складової у місті не має бути. Це символи окупації, які нам лишили.

Роман Віслобоков – диякон, директор музичної школи та культурний діяч міста

Вважає, що нині, у зв’язку з агресією Росії, це питання стоїть гостро і варто нарешті щось зробити із радянськими архітектурними пам’ятками у Володимирі. Вони підпадали під закон “Про декомунізацію”, але нині він уже недієвий. Зараз варто вводити закон про дерусифікацію.

“На жаль, історію ми змінити не можемо, дані події відбувалися у Володимирі, але варто робити з неї висновки”, – вважає Роман Віслобоков.

Він додає, що пам’ятники варто змінити. Для них виділити окреме поминальне місце і зібрати їх в одному тихому просторі, а не в центрі міста.

Отець Євген Рябець – настоятель храму Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії

Отець Євген вважає, що в україні діє закон “Про декомунізацію”. І ці радянські пам’ятки архітектури мали б підпасти під нього і мали б бути забрані з міста. Це пам’ятники тих подій, які нині роблять нам багато біди.

Пам’ятники, полеглим солдатам, що не мають комуністичної символіки, варто перенести в окремі місця, бо, все ж таки, це наша історія, яку ми не можемо викреслити. Їм не місце не головній площі Володимира.

Віталій Скальський – історик, уродженець Володимира

«Руського міра» у Володимирі забагато. Він є у вигляді пам’ятників та назв вулиць. Це найпростіший та найочевидніший його вияв.

Танк на постаменті вшановує радянських воїнів, що програли у 1941 році оборонний бій, утекли, розгубивши свою техніку, та залишили наше місто на поталу нацистам. Радянський танк має бути демонтований. Подальша його доля мені байдужа – в музей військової техніки у Луцьку, на аукціон, на переплавку.

Цементний пам’ятник на перехресті Устилузької та Володимира Великого, що вшановує росіян-енкаведистів-радянських прикордонників, ніби з насмішкою споглядає за похоронними процесіями наших Героїв, що рухаються на Федорівське кладовище – не гидко, володимирчани, ні?

З могилою у центрі міста трохи складніше. Це нагадування, що місто завоювали росіяни-комуністи. Бо там є написи «полягли за свободу і незалежність Радянської Батьківщини», «доблесним захисникам священних рубежів соціалістичної батьківщини», «воїнам радянської армії». Є назви військових частин окупаційної армії. Є зображення якоїсь радянської нагороди, що підпадає під декомунізацію. Збереження цих написів означає, що мешканці Володимира досі вважають кордони СРСР священними та непорушними, а, отже, виступають проти територіальної цілісності та незалежності України. Але, разом з тим, там, можливо, є поховання.

Танк і обеліск – це не історія, а тупа і нахабна російська пропаганда. Це – знак, що тут є Росія. Це пам’ятники від імені мешканців міста говорять “путін-пріді”.

У Володимирі немає пам’ятника мешканцям міста, що загинули в роки Другої світової війни. Усім нашим, володимирським Марічкам та Василям, Сарам та Давидам, Ельжбетам та Янам. А пам’ятники одній з армій – є. Мешканцям країв за сотні та тисячі кілометрів від нашого міста, що приходили сюди за волею тиранів та зі зброєю в руках. От цих ми шануємо, а своїх – ні. 38 топонімів у місті підлягають деколонізації. Найоригінальніші назви – вулиця Берегового (це той, що Януковича від в’язниці відмазав), Надії Курченко (радянська стюардеса). Купа всяких російських поетів, вчених та солдатів. І названі вони так не тому що їх внесок у розвиток людства є якимось надзвичайно великим, а тому що вони росіяни. Усі російські пам’ятники та назви вулиць у Володимирі мають зникнути.

Тетяна Ващук – головний лікар ТМО Володимира

Виступає проти всього того, що породжує агресію. Проте це наша історія і ми від того нікуди не втечемо. Головним нашим заданням на сьогодні є перемога над реальним ворогом, а далі будемо вирішувати все інше.

Руслан Яцій – військовий комісар

Не вважаю, що я компетентний розв’язувати дані питання. Є закон про декомунізацію, варто діяти відповідно до нього.

Дане питання потрібно виносити на всезагальний розгляд. Знаю, що на день танкіста біля пам’ятника танку збираються ветерани-танкісти, потрібно запитати думку військових та військових-ветеранів і тоді вже щось вирішувати.

Людмила Романчук – редактор видання

Нашу історію росія постійно намагалася перекрутити і вивернути на свій лад, присвоюючи собі певні здобутки і водночас знеславлюючи наших герої. Нині Україна пише нову сторінку своєї історії, в якій не має лишитися жодного місця для радянських символів, тим більше для таких, які поєднують нас із росією. Ми рухаємося, розвиваємося і йдемо вперед, а ворог хоче втримати нас, взяти під своє керівництво і повернути у минуле.

Щоб цього не сталося, нам варто позбутися всього, що пов’язує нас із росією. Тому, я вважаю, що у Володимирі не має бути місця комуністичній символіці та радянським пам’ятникам.

Наталія Митошоп – головний координатор центру допомоги біженцям та збору гуманітарної допомоги у Володимирі

Пам’ятки радянського союзу мають бути демонтовані, а на їхньому місті треба поставити пам’ятники героям теперішньої війни. Тим, які полягли за вільну Україну. Також нам потрібно приділяти увагу пам’яткам націленим на Європу.

У мене завжди виникало питання, чому танк у Володимирі дивиться на Європу ніби вороже, чому зустрічає гостей нашого міста гарматою?

Союзу немає вже понад 30 років, нічого доброго він нам не приніс, тому і їх пам’ятники нам не потрібні.

Микола Савельєв – директор педагогічного коледжу

На моє переконання, знищення згадок про СРСР у місті – це дерусифікація Володимира!

Володимир Стемковський – директор Володимирського історичного музею

Для кожної історичної пам’ятки має бути відповідне місце зберігання. По-перше, вирішувати ці питання зарано. Я вважаю, коли ми збираємося грошима на армію, нам не актуально витрачати кошти на демонтаж танку.

Таких танків, як наш, залишилося близько 100 в світі. Після демонтажу його може чекати три дороги: можна помістити в музей, можна здати на металолом за безцінь або продати на аукціоні десь за 4 мільйони.

Ми не повинні повторювати шляху 24-37 років, коли знімали пам’ятники царів.

Наш танк – це перший танк Другої світової війни. Перший не те, що в СРСР, а в світі подібного зразку. Він український, виготовлений у Харкові. На мою думку, його треба музеєфікувати.

Це перша технічна розробка 30-х років українського конструктора, і не наша біда, що на ньому радянські солдати їздили.

Звичайно, як його, так і шпиль на площі, треба зняти, але згодом.

Володимир Пикалюк – директор заповідника “Стародавній Володимир”

Такі речі мають зберігатися у військових музеях. Танк на час війни в місті – це нелогічно. Щодо шпиля, треба спочатку дослідити, чи є там поховання, і провести ексгумацію відповідно до законодавства.

Я вважаю, не на часі досліджувати шпиль, проте танк потрібно зняти чимшвидше, якщо це буде не накладно для громади по фінансах. Але для цього всього треба погодження управління культури.

Людмила Волошинська – медик, волонтерка, членкиня громадської ради, організаторка фестивалю “Княжий”

Танк давним-давно треба знести або облаштувати на його місці іншу скульптуру. А в центрі міста не треба робити могилки – забрати могильні пам’ятки. Бо якщо це могила, там не може бути веселощів. Я вважаю, що місце шпиля – на кладовищі.

Віктор Хиць – голова районної ради

Танк стоїть з направленою гарматою в бік країн Європи, які сьогодні роблять багато для допомоги українським біженцям та нашим захисникам. Так не повинно бути.

Зауважу, що питання сьогодні не тільки в цьому танку, як знакові радянськості. Є ще назви вулиць у районі, які варто перейменувати, адже вони досі носять імена радянських чи відкрито російських письменників і діячів.

Ігор Пальонка – мер Володимира

Працюємо над вирішенням подальшої долі радянських символів у Володимирі. На мою думку, танк на розі вулиць Устилузької та Драгоманова, який направлений у сторону Євросоюзу, повинен бути демонтований.

Та спершу варто обговорити це з військовими, жителями громади та активістами. Це ж стосується і тумб, що поруч з обеліском на площі Героїв.

Ігор Гузь – народний депутат України

Час настав. Цей монумент сьогодні сприймають не як пам’ятник воїнам-танкістам, а монумент радянськості та російськості. Ми європейська держава, у якій народ своєю кров’ю виборов свій шлях до розвитку, європейських цінностей та волі обирати собі партнерів, які сьогодні доводять, що є нашими друзями.

Танк, направлений на наш шлях – це сміття, яке час викинути з української оселі.  

А ви що думаєте про демонтаж танка у Володимирі? Пишіть у коментарі свої думки.