«Відвезу сім’ю на Кубу – покажу місця, де колись служив»: історія військового з 100 бригади

Пан Федір на псевдо «Куба», головний сержант взводу в роті вогневої підтримки мотопіхотного батальйону 100 омбр. «Латиноамериканський» позивний чоловіка пояснюється тим, що під самісіньку завісу існування СРСР йому довелося прослужити два роки «строчки» саме на Кубі – командиром танка.

Історію військовослужбовця розповіли на фейсбук-сторінці бригади.

У 2015 році Федір Павлович знову мобілізувався – брав участь в АТО, воював під Мар’їнкою…

Дізнавшись про повномасштабне вторгнення, чоловік відразу ухвалив для себе рішення прямувати до ТЦК.

“Ми, «атовці», прекрасно розуміли, до чого воно йде – тож рюкзаки були зібрані, форма підготовлена. Протягом дня ми ще трохи попрацювали над організацією оборони рідного села, а вже під вечір вдесятьох сіли в «бусик» і поїхали до ТЦК”, – згадує події понад чотирирічної давнини Федір Павлович.

Відтоді «Кубі» довелося пройти без жодного перебільшення вражаючий бойовий шлях. Після року перебування на півночі Волині його батальйон – на початку березня 2023-го – приступив до виконання бойових завдань на сході України. Битва за Бахмут, Куп’янський напрямок, бої в Серебрянському лісі, Покровський напрямок, і ось уже десятий місяць – Битва за Торецьк…

У рідному волинському селі Баїв, що під Луцьком, на пана Федора чекає з Перемогою велика родина: кохана дружина Неоніла Ростиславівна, донька Аліна, син Вадим, невістка Тетяна та найбільша дідусева втіха – онука Варвара.

“Якраз 6-го травня Варварі виповнюється чотири роки. Коли я йшов до війська вона ще була немовлятком. А це вже самостійно подзвонила і повідомила: «Дідусю, запрошую тебе на День народження!», – усміхнено розповідає Федір Павлович, – Довелося пояснити, що дідусь трішки зайнятий – але згодом неодмінно до неї приїде”.

А ще у волинянина… є велика заокеанська мрія.

“До «повномасштабки» не раз думав: от зароблю трохи грошей і відвезу всіх на Кубу – покажу місця, де колись служив! – розповідає пан Федір. – Від тієї мрії не відмовляюся. Але спершу, певно, вже хотілося б показати рідним та друзям звільнений і відроджений український Донбас…”