«Жила тільки зустріччю з ним»: історія мами з Нововолинської громади, яка 3 роки чекала з полону сина-морпіха

Три роки й сім днів чекала родина з російського полону Олександра Трощинського, бійця 36 окремої бригади морської піхоти. До повномасштабної війни його сім’я проживала на Луганщині. Спершу вони переїхали на Миколаївщину, а згодом – у Нововолинську громаду.

Нині мама 23-річного бійця Оксана Кирпа з меншими сином і донькою мешкають у селищі Благодатне. Суспільному жінка розповіла про першу зустріч з сином після звільнення з полону.

“Жила тільки зустріччю з ним. Я його так обійняла, він худесенький, високий, 178 см, але 63 кг. Дуже змінився. Але не плакав, — каже мама Оксана Кирпа. — Я весь час думала, яка то буде наша зустріч. Перший рік думала знепритомнію. Другий рік, що буду падати на коліно перед ним і плакати. А це, мабуть, настав час, що змогла себе стримати уже, щоб не було цих всіх крайностей”.

Її сина Олександра звільнили під час обміну 19-го квітня, зараз він на реабілітації. Їздила до нього на кілька днів з його сестрою і братом.

“Каже: “Мама, я так постарів. Купи мені крем від зморшок”. Кажу: “Синочку, та я тобі все, що хочеш, куплю”. Ми в неділю приїхали до нього. Дозволили в місто вийти. І я так взяла його під руку, ідемо. А він каже: “Мама, відпусти мене. Мені тяжко йти. В мене сил нема”. Розповідав, що дуже били їх і собак натравлювали. Імітація розстрілу була”, — говорить жінка.

ЇЇ син Олександр Трощинський народився 6-го грудня 2001 року. Навчався на матроса-моториста у Херсонському морському ліцеї. Після закінчення навчання — строкова служба у 36-й бригаді морської піхоти, з якою підписав контракт 9-го листопада 2021 року.

За словами мами, у полон її син потрапив 12 квітня 2022 року. Тоді разом з побратимами у складі 36 бригади морської піхоти боронив Маріуполь. Про те, що син у полоні, довідалися від його дівчини. З полону від сина отримала єдиного листа.

“На заводі Ілліча вони були в повному оточенні, без боєкомплектів, їжі, води. Хлопців багато, дівчат поранених. Він набрав свою дівчину з чужого телефона і сказав: “Я не знаю, що буде з нами. Чи ми загинемо, чи в полон потрапимо, але в полон ми здаватися не хочемо”. Кожен з них не хотів в полон потрапляти, бо зрозуміло, що таке полон, — розповідає Оксана Кирпа.

Рідні Олександра до повномасштабної війни жили на Луганщині. Спершу евакуювалися на Миколаївщину, потім у Трускавці Львівської області. Зараз мешкають у Нововолинській громаді на Волині.

“Я почала зарядку робити, займатися спортом, приймати холодний душ, обливатися. Тому що повертаються хлопці й кажуть, що вода холодна в полоні. Я з кінця 2022 року м’ясо перестала їсти. Так якось посту дотримувалася, а потім за компанією разом з сином, якому у полоні м’яса теж не давали”, — зізнається жінка.

У селищі Благодатне мама Оксана придбала квартиру і чекає сина з реабілітації.