«В хірургічному відділенні працюють професіонали, не вистачає тільки належного фінансування», – нововолинський лікар Іван Пасічник

У будь-якому медзакладі ключове значення має фінансування. Саме від цього залежить якісна медицина. Будуть гроші – буде розвиток, професійне стажування лікарів, сучасне обладнання, хороші ремонти, а у персоналу – бажання навчатись і розвиватись. Саме так вважає молодий лікар-хірург Нововолинської центральної міської лікарні.

Іван Пасічник вже 2 роки працює у Нововолинській центральній міській лікарні. 28-річний хірург розповів про проблеми сучасної медицини і про зміни, яких вона потребує, про свою роботу і як на неї вплинула пандемія коронавірусу, як йому працюється у медзакладі шахтарського міста, а також поділився своїми планами на майбутнє.

— Чому вирішили стати лікарем? І як визначилися, що хочете бути саме хірургом?

Почесна професія лікаря приглянулась мені ще в школі. Захотілось допомагати людям і рятувати їхні життя. Тому поставив перед собою мету – будь-що вступити в медичний. Потім доклав зусиль і мрія стала реальністю. Як казав один філософ: «У цьому житті є тільки дві благородні професії – землероб і медик».

А вирішив стати хірургом, бо люди якось все менше і менше довіряють лікам, а, провівши операцію, відразу бачиш результат своєї праці. До того ж ти сам відповідаєш за свою роботу. Й не надієшся на якийсь апарат, таблетку чи ще щось.

— Що найбільше подобається у вашій роботі, а що навпаки вас не влаштовує?

Питання оплати й престижу професії – на даний час дуже актуальні. Якщо чесно, якби не люди, то і лікарів не було б. Принаймні їм прийшлося б дуже сутужно й важко. По великому рахунку, люди зараз лікарів годують. Бо та зарплата, яку держава зараз виплачує лікарям, – це смішно. Прожити за такі гроші практично не можливо.

Стільки лікар мав би отримувати за один день своєї роботи, а не за місяць. Лікарі теж хочуть добре жити: смачно їсти, купити житло, автомобіль, поїхати кудись гарно відпочити.

Мені не подобається, що доводиться працювати на тому, що є: на апаратурі й матеріалах, які ще радянських зразків. Це стосується не тільки нашої лікарні, а загалом української медицини. Ніби й купляють нам нову техніку, але вона виготовлена за методикою ще Радянського періоду. А тому не надто якісна й застаріла.

Хочеться у своїй роботі використовувати все якнайкраще, сучасне, новітнє. Від цього і результат буде значно ефективнішим. А так приходиться працювати на чому є, а воно не завжди хороше. І треба справлятися.

Розвиток медицини в Україні дуже відстає в порівнянні з Європою. По забезпеченню новітніми матеріалами й апаратурою ми пасемо задніх.

Навчання медиків в нас теж кульгає. Поїхати кудись на курси чи стажування, щоб покращити свої знання і навики, наразі важкувато. Це коштує чималих грошей. Все потрібно робити за власні кошти. Бо держава цього не передбачила.

А подобається те, що допомагаю людям і роблю щось хороше, помітне і корисне для суспільства. А ще у нас в хірургічному відділенні дуже дружній, професійний колектив, з яким працювати – одне задоволення.

— Як ви ставитесь до медичної реформи, яка зараз триває в Україні?

Реформу треба проводити. Вона є не поганою, просто знову ж таки, немає коштів. В інших країнах на медицину йде 5% ВВП, а у нас якісь мізерні копійки. Реформа то буде, її проведуть, а кошти де на неї брати? Ось операція на апендицит у Бельгії вартує 8,5 тисяч євро. В нас її оцінили у 5 тисяч гривень. Про що можна далі говорити? Якісно її зробити за ці гроші неможливо.

Також не подобається, що лікарня має сама на себе заробити. Питання: де хворих брати? Їх що на вулиці шукати чи де? Якщо в лікаря немає пацієнтів, то він має кудись поїхати і чомусь навчатися, щоб покращити й удосконалити свої знання, вміння і навики. Так має по-правильному бути.

А в нас: не маєш операції – не маєш зарплати. А де молодому хірургу взяти ці операції. Це ж не реально.

— Які зміни, на вашу думку, потрібні сучасній медицині?

Потрібні кардинальні зміни, які в нашій країні не робляться. Треба оптимізувати медзаклади. Наприклад, позакривати ФОПи непотрібні, в селах зокрема. Там сидить одна медсестра 70-річна, яка нічого по-сутті не робить, тільки листочки перекладає з місця на місце. І таких по Україні дуже багато є. А на їх утримання йдуть колосальні суми.

Також, на мою думку, варто позакривати нерентабельні лікарні. На Волині, наприклад, Локачинська, яку вже ніби ліквідовують.

Окрім цього, якщо Нововолинська лікарня опорна, тоді Володимирська має перекваліфікуватися і надавати тільки якусь обмежену кількість послуг, а на решту мають направляти в медзаклад Нововолинська. Так буде якісніше. Більше грошей, відповідно, більше можливостей.

— У світі – пандемія коронавірусу і ви опинилися в числі медиків, які захворіли COVID-19. Як себе почували під час хвороби, чи справді вона така небезпечна?

Я переніс захворювання в легкій формі. У мене була температура, тому пішов здав тест. На третій-четвертий день втрата смаку й нюху. Десь днів десять їх не було. Потім 2 рази повторно здав тести, які вже виявились негативними, і вийшов на роботу. Де інфікувався, не знаю. Це може бути як і на роботі, так і десь на вулиці. Однозначно щось стверджувати не можу.

— Розкажіть, як вам працюється в умовах карантину? Стало важче?

В нас є всі необхідні засоби захисту. На початку, тижнів два, в нас дійсно була трохи паніка і незначний дефіцит засобів захисту. А зараз нас усім необхідним забезпечують в повній мірі. А працювати стало навпаки трішки легше. Бо поменшало хворих. Ми наразі не робимо планових операцій, ургенція зменшилась. Люди напевно стали себе більше берегти. Якщо до карантину в нашому відділенні лежало 40-50 пацієнтів, то зараз максимум 20. І це на всіх хірургів.

— Ви балотуєтесь у депутати міської ради від партії «За майбутнє». Чому прийняли таке рішення? І що хочете змінити чи покращити у Нововолинську?

Я два роки живу в Нововолинську і в мене завжди було бажання щось змінити, покращити й осучаснити.

В місті давно не було ніяких змін. Нема нічого оновленого. В нас все, як було при Радянському Союзі. До мене друзі приїжджають, дивуються й запитують: «Що це за Радянщина?». Важливо, щоб гарними й охайними були і наші вулиці, і дворики, і озеро. У Нововолинську майже все потребує реконструкції.

У нас нічого не будується. Ніяких нових будівель нема. Чому? Бо люди не хочуть тут жити. А Нововолинськ – це молоде місто і воно має бути гарним і сучасним.

Також потрібно розвивати медицину й захищати медиків. Варто створити програму забезпечення молодих фахівців квартирами. Бо багато талановитих медиків виїжджають за кордон. Адже за свою мізерну зарплату придбати квартиру не в змозі.  

За підтримки і фінансування влади варто запровадити програму додаткового навчання і стажування медиків у провідних закладах Європи. Щоб молоді лікарі мали можливість поїхати і перейняти досвід у найкращих лікарів світу.

Зробити хороші ремонти у відділеннях, купити якісну апаратуру й обладнання.