«Кожен день лягаю спати і не знаю, чи вранці встану». Як живуть останні мешканці прифронтового Охотничого

В Охотничому на Дніпропетровщині, що за 26 кілометрів від сірої зони, залишилося пʼять жителів. За словами місцевих, 24 лютого 2026 року війська РФ атакували село дронами типу Герань. Зруйновані пʼять домівок, ще декілька — понівечені. Через це з села виїхали майже всі жителі. Як розповіли останні місцеві, нині в село залітають ще й розвідувальні та FPV-дрони. Обовʼязкової евакуації всього населення тут не оголошено.

Що люди згадують про атаки військ РФ та чи планують виїжджати — пише Суспільне

Матеріал був вперше опублікований 13 травня 2026 року.

Житель села Сергій згадав атаку РФ по селу. Каже: тоді був удома сам, дружина поїхала.

“Мені пощастило. Я ж лежу, телевізор увімкнув, ще поставив пральну машинку, давай прати. Коли як вдарить. Всі вікна отак і вилетіли. Все, немає нічого. Двері відкрилися. Скло все посипалося. А на мене квіти дружини впали. Я вибіг на двір в трусах. Коли чую, другий заходить. Летить другий заходить. Куди тікати? Я ото в хату забіг. Що буде, те буде. Взяв ковдру, на себе натягнув, подушку на вуха натягнув.  Потім впав вниз. Коли мене тут другий, як вдарив, все вилетіло. Вийшов, а мене так всього трусить. Ну, живий”, — розповів він.

Чоловік розповів, що через атаку загинув охоронець на місцевій фермі.

“Прилетів безпілотник — у нас фермер такий є, і в нього розбили там ангар. І охоронець вийшов покурити, і того охоронця вдарило. І, коротше, охоронцю вирвало пів шлунка. Його повезли в лікарню, і він через три дні помер”, — сказав Сергій.

Чоловік каже: у сусідні села долітають і КАБи. Розповів, це добре чутно і у них.

“Я в палатці ночував тиждень. Потім у ямі буряків ночував тиждень. Як ось був приліт — я боявся в своїй хаті спати, розумієте? Страшно. Дружина моя виїхала, переселенці виїхали, одні, другі. Повиїжджали люди, дуже мало залишилося. Бабусі в основному залишилися. Люди такі, кому за 70, за 80. Кожен день я лягаю спати і не знаю, чи вранці встану. Серйозно, я боюся”, — розповів чоловік.

Нині чоловік підгодовує собак, яких лишили жителі села. Та розповів, що збирається виїжджати і він.

“Жінка каже: “Їдь, кидай тут усе і виїжджай”. А ми з нею прожили з жінкою 35 років, троє дітей. І як мені оце все кинути? Куди мені їхати? Я ж ніколи нічого не наживу, розумієте? Як я все можу забрати? Я не знаю. Це дуже важко. Дуже важко”, — сказав він.

Світлана мешкає в селі понад 50 років. Розповіла: працювала у магазині, зараз пенсіонерка.

“Не ховаюся. Що буде, що буде, те й буде. Мені вже 77-78 років, так що лежу на ліжку, що Бог дасть, те й буде. Я нікуди не ходжу. З магазину, то діти, як приїдуть, — привезуть. Ось сиджу так. У нас транспорт не ходить. Раніше хоч машина приїжджала сюди на кут: возили хліб, продукти”, — розповіла вона.

Жінка каже: хліб пече власноруч, на вугіллі варить борщ та каші. Також розповіла, посадила город.

“Кукурудза на цьому боці, а тут оце ж розсаду посадила. Цибуля зійшла вже. Ще книжки читає баба, романи. Час вбити ж треба. З сусідками посидимо на дворі, на лавочці. Сподіваємося на мир, а там хто знає, що буде. Хочеться миру. Нам вже однаково, онуків шкода”, — сказала Світлана.