«Катували дівчат током, били молотками»: звільнені жінки вперше розповіли про полон
Звільнені з полону жінки вперше розповіли, як з ними поводилися росіяни.
Про це пише ВВС.
18-го жовтня відбувся новий обмін полоненими між Україною і росією, додому повернулись 108 українських жінок – серед них військові ЗСУ, Нацгвардії, полку “Азов”, прикордонниці та цивільні.
Нагадаємо: Прикордонницю з Нововолинська Аліну Паніну звільнили з полону
Найстаршій зі звільнених жінок – 62 роки, наймолодшій – 21.
Деякі жінки були в полоні ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Ввечері після обміну у Запоріжжі вони розповіли журналістам свої перші враження щодо перебування в полоні.
“Навіть звірі так не поводяться”
26-річна Ганна О., військовослужбовиця 36-ї бригади морської піхоти, розповіла кореспондентці Ользі Кудрі з агентства Укрінформ, що вона вийшла разом з іншими із металургійного комбінату імені Ілліча (це було за місяць до складання зброї на “Азовсталі” – Ред.), коли росіяни почали його бомбити. Каже, якби не здалася в полон, точно померла б.
“Поводилися з нами, як звірі. Я вам скажу більше: навіть звірі так не поводяться. Вони били дівчат, вони катували дівчат током, били молотками, це найлегше. Підвішували. Про їжу я взагалі мовчу, бо вона була прокисла. Навіть собак так не годують”, – так вона згадує полон, пише агентство.
“Хто були з татуюванням… нам хотіли відрізати руки, відрізати татуювання, обшпарювали кип’ятком просто за те, що ти є, за те, що ти в морській піхоті, за те, що говориш українською мовою”, – розповідає Ганна.
Каже, що їй допомогла стерпіти “мрія, що повернемось додому”.
Ганна не знала, що її мають обміняти. Росіяни казали дівчатам, що цього може взагалі не буде.
Про те, що вони повертаються додому, дівчата зрозуміли, лише прилетівши у Сімферополь.
Коли дівчата почали плакати, розповідає Ганна, їм про обмін сказав якийсь хлопець, а потім вони почули українську мову.
“В Аліси 3 жовтня був день народження і мені дали подзвонити”
Серед звільнених і мама 4-річної Аліси, військова лікарка з “Азовсталі” Вікторія Обідіна. Ще 8 травня їх розлучили під час виходу з комбінату. Жінка не пройшла фільтрацію.
Кореспондентка “Укрінформу” знайшла Вікторію в автобусі та дала їй подзвонити до мами.
“Мама, сьогодні, щойно мене обміняли… Нічого не повернули: ні документи, ні прикраси. Взагалі нічого. Я дуже вас люблю, донечку обійми і поцілуй”, – такою була перша розмова з мамою.
Вікторія розповіла, що працювала у військовому шпиталі в Маріуполі, потім за наказом командира потрапила на “Азовсталь”.
Вікторії казали, що її дитину заберуть до дитбудинку і не випустять на підконтрольну Україні територію, але потім дозволили написати довіреність і вивезти її.
Але під час фільтрації у Безіменному росіяни дізнались, що жінка – військова лікарка, і затримали.
Казали, згадує, що якщо нічого на неї не знайдуть, то відпустять. Але Вікторія пробула в полоні 165 днів.
Про те, що Аліса вже у Запоріжжі, жінка знала відразу, а наступні новини дізналася в жовтні.
“В Аліси 3 жовтня був день народження і 4-го мені дозволили зателефонувати мамі”, – каже вона.
За словами Вікторії, у полоні її змушували робити звернення до Ірини Верещук і просити повернути дитину, також змушували давати інтерв’ю російським ЗМІ.
“Мені сказали, що відмовитись я не можу. Інакше – мене били б, і все одно відео зробили б. Що мені сказали, те я і говорила. Інакше ніяк не можна було”, – розповідає жінка “Укрінформу”.
Вікторія була в Оленівці, а потім її з трьома цивільними полоненими-жінками вивезли в Таганрог.
Жінка каже, що мріє побачити доньку, знайти роботу, але зараз не уявляє, що її далі чекає в житті.
Три роки у полоні
З полону звільнили також Людмилу Пархоменко. Вона провела у донецькому СІЗО три роки і 13 днів, такий відлік ведуть друзі жінки.
Людмила опікувалася дітьми-сиротами на окупованій території. Її звинуватили у шпигунстві і утримували у відомій в’язниці “Ізоляція” в контрольованому росією у Донецьку.
“За весь цей час вона нічого не попросила для себе. Лише просила підтримати дітей із колишнього сільського інтернату в Новоазовському районі, якими опікувалася до війни і під час війни. Просила навіть з-за грат”, – згадує її подруга Ліна Кущ.
