<

Був мудрий не за роками, ремонтував автомобілі і мріяв стати військовим: спогади про загиблого Героя Олександра Маргіти з Іванич

11:38 | 14.10.2023 / Іваничі / , /
Перегляди
4912
/ 1 коментар

22-річний сержант Національної гвардії Олександр Маргіта з Іванич помер у Вінницькій лікарні 28-го серпня після страшної ДТП, яка сталася 11-го серпня. Герой повертався із завдання, яке отримав від свого командира. Водій автомобіля, який мчав навпроти, втратив свідомість і влетів у пікап військових, розтрощивши його.

Наразі триває слідство. До того ж, виявилось, що жодної компенсації — одноразової грошової допомоги, яку держава виплачує за загибель військових, сім’я Сашка не отримає. Тепер, оплакуючи сина – Героя, його батьки ще й змушені наймати дороговартісного адвоката, шукати справедливість і боротись з бюрократичним свавіллям.

Олександр був сином священника Ігоря Маргіти, настоятеля громад у селах Грибовиця та Топилище. З дитинства мріяв стати військовим і захищати рідну країну від ворогів. Тому в 19 років вступив у Нацгвардію і прослужив 3,5 роки. Став головним сержантом взводу – командиром 1-го відділення взводу управління вогнем і маневру підрозділами 1-го гаубичного артилерійського дивізіону. Захищав Україну від окупантів. Однак загинув у ДТП.

Тато Героя поділився спогадами про свого сина, розповів, чи вдасться покарати винуватця аварії та з якою несправедливістю зіткнувся після його загибелі.

З дитинства Саша захоплювався ремонтом автомобілів і мріяв про військові шеврони

Саша закінчив школу в Грибовиці, адже спочатку саме там жили його батьки, а вже пізніше переїхали в Іваничі. Виріс в церкві, де був прислужником. Потім закінчив Центр професійно-технічної освіти, що в Будятичах, і здобув професію слюсаря по ремонту автомобілів. Адже з дитинства захопився цим ремеслом. За словами батька, Саші це вдавалося і він залюбки цим займався.

Однак присвятити своє життя юнак вирішив військовій справі. Бо ж саме цим марив змалечку і неодноразово уявляв себе в погонах. Тому, вирішив здійснити свою мрію і в 19-ть років вступив в Національну гвардію, не злякався війни, яка почалася 2014 року, проголошення Антитерористичної операції, а потім операції Об’єднаних сил.

Друзі й знайомі неодноразово відмовляли Сашу від цього. Адже усвідомлювали усі ризики і щиро переживали за ще досить юного хлопчину. Однак Олександр любив свій край, свою Україну, тому прийняв рішення захищати державу від загарбників й підписав контракт на три роки.

Спочатку хлопець перебував у військовій частині Нацгвардії в Луцьку, потім у Хмельницькому, де його й застала повномасштабна війна з росією 24-го лютого. Опісля його відправили охороняти атомну станцію в Нетішині. Коли в червні 2023 року у військового закінчився контракт, він не вагаючись підписав новий, після чого поїхав у військову частину, що дислокується в Калинівці на Вінниччині. Також деякий час був у Жмеринці. Служив в повітряній розвідці.

“Саша запускав дрони, дані надсилав артилерії і вже вона за цією інформацією працювала далі. Йому дали звання сержанта, а також довірили взвод, у якому було 16 хлопців. Мав таку свою команду, якою командував. Усі його любили і поважали. Командир його дуже цінував”, – розповів тато Героя.

Був душею компанії і готовим завжди прийти на допомогу

Сміливий, веселий, щирий, відкритий, уважний, життєрадісний, легко знаходив спільну мову з незнайомими людьми, був душею компанії. Завжди готовий прийти на допомогу та вирішити будь-які питання. Він був доброю, щирою людиною, найкращим сином для батьків, найкращим братом для сестри, турботливим та люблячим.

Надійний друг, на Сашу можна було завжди розраховувати у важких ситуаціях, відповідальний, завжди підстрахує і допоможе. Не було таких питань, які б він не зміг вирішити. У нього завжди все виходило: у службі, роботі та інших справах.

Водій, який спричинив ДТП, через проблеми зі здоров’ям немав права кермувати автівкою

Сашко мав дуже багато планів, зокрема хотів продовжувати та розвивати свою військову кар’єру. Мріяв про щасливу родину, діток та мирне майбутнє. Проте всі бажання Саші перекреслила ДТП, яка забрала його життя. А винною всьому стала самовпевненність і безпечність водія, який сів за кермо, маючи серйозні проблеми зі здоров’ям. Зокрема, у чоловіка – хворе серце.

За словами тата Героя, діагноз винуватця аварії входить до переліку хвороб, при яких не можна кермувати автівкою мінімум рік. А після цього дати дозвіл на водіння автомобілем має спеціальна комісія. А горе-водій цією вимогою знехтував. У результаті – втратив свідомість і на величезній швидкості врізався в пікап військових, водієм якого був Сашко. Удар прийшовся на водійську сторону. А його побратим, який сидів поруч, лишився неушкодженим.

“58-річний водій, який спричинив ДТП, за десять місяців до цього дня переніс операцію на серці. Шонтування йому робили, клапана вставляли. Він рік не мав права сідати за кермо. Ще й сам. Але він не зважав на цю заборону й всерівно водив автомобіль. І того разу під час кермування автівкою втратив свідомість і вилетів на пікап, за кормом якого був наш Саша. Удар був саме в сторону водія. Автомобіль з військовими пролетів більше ста метрів. Під час цього польоту Саша вилетів з автівки і вдарився головою в асфальт.

Побратим, який їхав разом з Олександром, залишився неушкодженим. Так само, як водій того автомобіля, що спричинив цю аварію. Значить така була воля Божа. Цей побратим розповідав, що Саша бачив, що на нього мчить автомобіль, але в нього не було ніякої можливості уникнути зіткнення, адже швидкість була дуже велика. А військові їхали десь 60 км за годину. Бо їхній пікап часто ламався і вони його постійно ремонтували”, – розповів батько Олександра.

Більше двох тижнів Саша перебував в реанімації Вінницької лікарні. Рідні до останнього сподівалися, що він одужає. Однак до свідомості він так і не прийшов і 28-го серпня, на жаль, помер. Наступного дня Героя поховали з військовими почестями в рідних Іваничах.

Був надзвичайно добрим, мудрим не за роками і дуже відповідальним, – спогади тата Героя

Рідні досі не можуть повірити, що їхнього сина, який був для них гордістю, підтримкою й опорою більше не має. Тато Героя каже, що Сашко був світлою та надзвичайно доброю людиною. Завжди усміхнений, привітний, уважний до всіх, хто поруч. Мудрий не по роках, тому усі радо прислухалися до його порад, які виявлялися дуже слушними і дієвими. Відповідальний і хазяйновитий, завжди намагався навідмінно виконати свої завдання і роботу. Своєю хоробрістю, мужністю, відважністю, сміливістю та патріотизмом Саша був гідним взірцем для наслідування. Тому його загибель стала справжнім ударом не лише для батьків, а й для усіх, хто його знав.

“Мій син був надзвичайно світлою людиною. Компанійський, комунікабельний, мав організаторські здібності й вмів гарно розподіляти обов’язки і якусь роботу, мав багато друзів, ніколи й нікому не відмовляв у допомозі. Був прислужником в храмі, стежив за порядком, сумлінно прибирав там і наводив лад, аби було чисто і гарно, бо любив порядок. Допомагав будувати новий храм, підказував, як буде краще. Всі його любили, слухали, прислуховувалися до його дієвих порад. Був мудрим не по роках. Всі дивувалися, як він такий ще молодий, але вже міг дати таку слушну і хорошу пораду, такого вже досвідченого старця.

А ще був дуже добрим і щирим, завзятим і по-доброму впертим. Все за що брався, обов’язково завершував. Якщо чогось не знав, то дізнавався, як це зробити, наприклад, дивився спеціальні відео в ютубі. І був дуже здібним. Все схоплював з першого разу. І мав сміливість це зробити. Бо я, наприклад, якщо чогось не знаю і не вмію, то боюся зробити. А він не боявся робити, не боявся ризикувати. Саша все хотів мати. Хазяйновитим був дуже. В нього і дрелька мала бути, і болгарка, і газонокосарка, і всі інструменти. Був веселий, енергійний.

Я дуже горджуся, що в мене був такий син. Це була опора велика для нас. Я знав, що він не накоїть ніяких дурниць, а все зробить, як треба. І його командир теж казав: якщо дати завдання Саші, то ти знаєш на 100%, що він його виконає. І все буде зроблено на відмінно. І так в житті: все, про що його не попросиш, все обов’язково зробить в будь-якому випадку. І зробить дуже добре. Такий відповідальний він був”, – поділився спогадами про сина його тато.

Вибрав свій шлях, хоча з малечку прислуговував в храмі

Зазвичай, в родинах священиків сини продовжують сімейну традицію і теж стають священиками. Однак Саша, хоч і виріс в церкві та багато років був прислужником, проте вибрав свій власний шлях і став військовим. І батько підтримав вибір сина.

“Саша ріс в церкві, був прислужником, але по моїх стопах не пішов. Він бачив з середини, яке це життя священика, що це не з медом, бачив усі проблеми і не захотів того тяжкого хліба. До того ж мав свою мрію – стати військовим. Все, що мені було треба, допомагав, в церкву ходив, любив Бога, дотримувався Божих заповідей, але мав свою дорогу. І я його в цьому підтримував. Бо я не прихильник, щоб заставляти людину, якось її ламати. Людина має любити те, чим вона займається. Робота їй має приносити задоволення”, – зазначив отець Ігор.

Родина Героя не отримає компенсації за його загибель

Зараз родину Сашка гнітить несправедливість з якою вона зіткнулася після його загибелі. Виявилось, що вони не мають жодного права на компенсацію — одноразову грошову допомогу в розмірі 15 мільйонів гривень. Відмову обґрунтували тим, що військовий, мовляв, загинув не на полі бою, а в ДТП. Те, що він тоді повертався із завдання, яке отримав від свого командира, навіть не взяли до уваги. Тато Героя засмучений, адже його син з 19-ти років захищав рідну країну, яку любив усім серцем, а тепер виходить, що 3,5 роки він просто “десь відпочивав на Мальдівах”.

“В цій ситуації гнітить те, що ми не маємо права на жодні виплати. Бо наш Саша загинув не на полі бою, а в ДТП. Але ж він їхав не по власних справах, а виконував завдання, яке йому дав командир. Але це нікого не цікавить. Несправедливе законодавство.

Прикро, що приймаються такі закони. І що ухвалюють їх люди, далекі від війни. Бо їхні діти за кордоном, забезпеченні усім й у повній безпеці, тому вони не розуміють батьків, чиї сини на війні, або вже загинули там. От якби їхні діти так само воювали, то вони зовсім інші закони приймали”, – вважає батько.

Отець Ігор наголошує, за ці кошти хотіли зробити якусь хорошу справу в пам’ять про сина, наприклад, допомогти його побратимам, придбавши щось із військової техніки чи амуніції. До того ж гроші потрібні, аби встановити справедливість – добитися, щоб винуватець ДТП поніс справедливе покарання, а не вийшов “сухим із води”. А для цього необхідно наймати адвоката, послуги якого дороговартісні.

Після загибелі Героя пройшло 40 днів: на кладовищі відбулась заупокійна панахида

До слова, 6-го жовтня в 40-ий день смерті Героя на місцевому цвинтарі відбулось заупокійне богослужіння. Панахиду за Олександром Маргітою здійснило духовенство Іваничівського та Нововолинського благочиння. Вшанувати пам’ять військового прийшли його рідні, друзі, представники влади та небайдужі односельчани. Вони помолилися за упокій душі загиблого захисника України, який вже став небесним ангелом, та віддали йому останню шану.

Хоробрий, відважний та рішучий, винахідливий та працьовитий – він був душею та підтримкою для всіх, хто його знав. А ще справжній патріот, вірний син України! Таким він назавжди залишиться у пам’яті рідних, бойових побратимів, друзів і знайомих, а його ім’я навіки буде взірцем мужності, патріотизму та незламності. Тепер він – навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.




один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

21 Лютого, Середа