Історія волинянина Сергія Гамченка, який став видатним українським археологом
7 жовтня 1859 року в українській багатодітній сім’ї у Ратному Ковельского повіту Волинської губернії народився Сергій Гамченко, який в подальшому став видатним українським археологом, обіймав посаду віце-президента Всеукраїнського Археологічного комітету.
Батько Свирид Гамченко на той час служив прапорщиком Житомирського батальйону внутрішньої сторожі, завідував Ратненською етапною командою, – пишуть Хроніки Любарта.
У дванадцятирічному віці хлопчик вступив до Київської військової гімназії. Паралельно юнак цікавився історією і тому в шкільному віці відвідував лекції на історичному факультеті Київського університету Святого Володимира та читання в Історичному товаристві Нестора-Літописця.
cdiak.archives.gov.ua
Далі навчання продовжив у Третьому Олександрівському військовому училищі в Москві. У 1878 році Сергій вперше поїхав на археологічні розкопки древлянського кургану в Мальованці що на Житомирщині, які відбувались під керівництвом відомого археолога Володимира Антоновича. Із 1876 по 1880 рік здібний студент одночасно навчався на вечірньому відділенні двох факультетів Київського університету, а саме фізико-математичного та історико-філологічного.
У 1881 році юнак в складі 11-го армійського корпусу продовжує військову службу в Рівному, де дислокувався його батько. Далі його перевели до Житомира, де він почав паралельно проводити свої перші археологічні розкопки. Результати розкопок висвітлював в своїх публікаціях на сторінках газет «Волынь» і «Волынские губернские ведомости». Географія археологічних пошуків не обмежувалась Волинню. Сергію Гамченку довелось дослідити Київщину, Поділля, Херсонщину та Одещину.
На початку XX століття був переміщений за службою до Петербургу, де здобув ще одну освіту – закінчив Петербурзький археологічний інститут. За кілька років захистив дисертацію. В 1909 році Сергій Гамченко досліджував пам’ятки трипільської культури в басейні Південного Бугу. Найпліднішим періодом вивчення історії Волині були 1919-1930-ті роки, адже саме тоді Гамченко обстежив околиці Житомира та інших районів Великої Волині.
У 1930 році він вийшов на пенсію. Останнім місцем проживання став Житомир, де проживав зі своєю дружиною Марією Мартинівною Біловодською. Марія була дворянкою за походженням та донькою губернського секретаря. В сім’ї було троє дітей: син Роман (1886) та доньки Софія (1889) та Ніна (1892).
Житомир (кінець ХІХ століття), 2.bp.blogspot.com
Не доживши одного дня до свого 73-річчя, відомий археолог помирає 6 жовтня 1932 року під час голоду, який лютував. Через рік голод забрав життя сина Романа.
