До переліку нематеріальної культурної спадщини Волині офіційно внесли ще два елементи
До переліку нематеріальної культурної спадщини Волині офіційно внесли ще два елементи. Тепер їх у списку 54.
Про це 22 квітня розповіла Суспільному провідна методистка з охорони нематеріальної культурної спадщини обласного науково-методичного центру культури Наталія Грабарчук.
До переліку внесли:
- “Традиція випікання калити, що побутує у Перемильському окрузі Берестечківської громади” — обрядово-кулінарна практика, пов’язана з відзначенням Андріївських вечорниць;
- “Традиція приготування Берестечківського ляку” — локальна кулінарна традиція, що зберігається у родинному середовищі та передається від покоління до покоління.
На розгляд комісії також була представлена “Традиція водіння Кози, що побутує у Лобачівському окрузі Берестечківської територіальної громади”, цей елемент зимової обрядовості з театралізованими діями відправили на доопрацювання, повідомила Наталія Грабарчук.
Традиція випікання калити у Перемильському окрузі Берестечківської
Випікання калити — це традиційна обрядова випічка, яку готують напередодні Андріївських вечорниць на свято Андрія Первозваного. Калита символізує сонце, тому завжди має круглу форму. Традиція має дохристиянське коріння та пов’язана з уявленнями про природні цикли й шанування світла в період найкоротших днів року.
Готову калиту підвішують під стелею або сволоком, ніби закликаючи та задобрюючи сонце. Калита може бути пісною або здобною, залежно від рецепту та місцевих звичаїв.
Рецепт пісної калити:
- 250 мл теплої води
- 4 столові ложки меду
- 100 г олії
- 1 чайна ложка соди (погашеної оцтом)
- борошно (до утворення еластичного тіста)
- мак, родзинки, горіхи.
Рецепт здобної калити:
- 0,5 л молока
- 3 яйця
- 1 склянка цукру
- 100 г масла
- 25 г дріжджів
- близько 2 кг борошна
- сухофрукти, горіхи прянощі (кориця, ванільний цукор).
Спосіб приготування:
Процес починається із замішування тіста — спочатку ложкою, а потім руками до м’якої та еластичної консистенції. Тісто залишають відпочити, щоб воно підійшло. Після цього його ділять на частини та формують круглі коржі або складніші вироби — джгутики, коси, вінки. Часто додають макову начинку чи горіхи.
Особливу увагу приділяють оздобленню: на калиті роблять орнаменти та надрізи, які символізують сонце і природні цикли. Випікають калиту у печі або духовці при температурі близько 180°C протягом 30-40 хвилин до рум’яної скоринки.
Готова калита стає центральним елементом обрядової гри “кусання калити”: хлопці намагаються відкусити шматок, не використовуючи рук, демонструючи спритність і винахідливість, тоді як дівчата оцінюють їхні старання, а вартовий слідкує за дотриманням правил.
Традиція активно підтримується у громаді, адже її відтворюють під час Андріївських вечорниць у навчальних закладах, а також у творчій діяльності місцевих фольклорних колективів.
Традиція приготування Берестечківського ляку
Берестечківський ляк — це традиційна гаряча страва, основою якої є оселедцевий розсіл (ляк), що й зумовлює її назву. Вона має характерний кисло-солоний смак і вирізняється простою, проте усталеною технологією приготування. Особливість цієї страви полягає саме у використанні оселедцевого розсолу, що відрізняє її від інших рибних юшок, поширених в Україні, і надає їй локального колориту.
Для традиційного рецепту Берестечківського ляку потрібні такі інгредієнти:
- 8 картоплин
- 1 оселедець разом із розсолом
- 1 цибулина
- 1 невелика морквина
- 0,5 склянки рослинної олії
- 0,5 склянки води дрібка пшеничного борошна
- лавровий лист
- спеції до смаку
- зелень
Спосіб приготування:
У підготовлену ємність, попередньо змащену олією, викладають інгредієнти шарами: спочатку сиру картоплю нарізану кільцями, зверху — шматочки оселедця, подрібнену цибулю та натерту моркву. Кожен шар злегка посипають борошном, солять, перчать, поливають олією та невеликою кількістю гарячої кип’яченої води. Шари повторюють у такій самій послідовності кілька разів. Лавровий лист і спеції додають до смаку.
Після цього страву тушкують на повільному вогні до повної готовності картоплі. Подають страву гарячою.
Передача цієї традиції відбувається переважно у родинному колі – через усне спілкування, спостереження та спільне приготування їжі. Носіями елемента є жителі міста Берестечка.
