Найцінніше, що у нас є — це колектив, — заступник директора Нововолинського підприємства «ВМК-Україна» Едуард Матвійчук

Едуард Матвійчук вже понад 20 років працює заступником директора ТОВ «ВМК-Україна», що знаходиться в Нововолинську. Журналісти БУГу вирішили поспілкуватися з ним та дізнатись більше про роботу підприємства, колектив та труднощі, з якими доводилося справлятись.

«Волинська меблева компанія – Україна» виготовляє меблі за європейськими стандартами. Її продукцію знають не тільки в Україні але й у багатьох країнах світу. У Нововолинську будівництво фабрики розпочалося з середини 2002 року. А вже восени 2003 року на новозбудованому підприємстві почали випускати продукцію.

За цей час «ВМК-Україна» у співпраці з «Гербор-Холдинг» зарекомендувала себе, як один з лідерів з виробництва меблів в Україні.

— У ВМК ви працюєте більше 20 років, чи пам’ятаєте, як спочатку виглядало підприємство і на яку посаду ви прийшли?

— Поштовхом для створення підприємства став прийнятий у 2001 році закон про створення території пріоритетного розвитку у Волинській області у межах міста Нововолинськ та селища Жовтневого (нині Благодатне). Ним передбачалося, що на так званих «депресивних територіях», де внаслідок ліквідації вугільних підприємств існувала загроза масового безробіття, запроваджувався спеціальний режим інвестиційної діяльності з вигідними для бізнесу умовами. Такі як: звільнення від сплати мита при ввезенні сировини та комплектуючих, звільнення від сплати ПДВ при ввезенні обладнання, відтермінування сплати податку на прибуток.

Наявність цих пільг давало можливість інвесторам дуже швидко подолати об’єктивно найбільш затратний етап становлення нового підприємства та вийти на високий рівень економічної та бюджетної ефективності. І що важливо – створювались нові робочі місця.

У той час успішно працювало у Володимирі ТОВ “Гербор-Холдинг”, і ось вони зі своїми  польськими партнерами – АТ «Black Red White» вирішили реалізувати інвестиційний проєкт по створенню меблевої фабрики в Нововолинську. Загальний обсяг інвестицій -12,8 мільйонів доларів США.

На околиці Нововолинська було придбано незавершене будівництво заводу стінових матеріалів разом із земельною ділянкою. Цей завод розпочали будувати ще за радянських часів, але із розпадом союзу так і не завершили. Фактично, це були голі стіни з дахом, де вже берези виросли. Але, водночас, це був промисловий район міста з наявною певною інфраструктурою. Там і розгорнулось будівництво нового підприємства.

Підприємство було зареєстроване 13 травня 2002 року під назвою «БРВ – Україна». Забігаючи вперед, скажу, що у 2020 році було проведено ребрендинг і тепер наше підприємство має назву «Волинська меблева компанія – Україна».

Я ж був прийнятий на роботу 30 квітня 2003 року. На той момент тут було до десятка працівників в офісі. Штат працівників вже був, але як власних офісних приміщень, так і виробничих ще не було. Тому, на перших порах, базувались в офісі «Гербор-Холдінг», який гостинно надав нам притулок. Спершу  я працював на посаді юриста, було дуже багато роботи, і договірна робота по будівництву з підрядниками, і зовнішньоекономічні контракти, митне оформлення, сертифікація обладнання, отримання погоджень та дозволів від різних інстанцій, але це було дуже цікаво. Ми відчували себе причетними до великої справи.

Коли з вересня 2003 року ми перебрались вже в Нововолинськ, мене призначили заступником директора. До цього я вже мав певний досвід роботи на керівній посаді, очолював одне невелике підприємство в структурі  «Гербор-Холдингу». До речі, на «Гербор-Холдинг» я теж прийшов працювати юристом, але так як підприємство стрімко розвивалось, то кар’єрний “ліфт” там швидко працював.

— Як тривало будівництво підприємства у Нововолинську?

— Будівництво розпочалося з середини 2002 році, велось майже цілодобово. Для Нововолинська обсяги будівництва були грандіозні. Багато місцевих будівельних та транспортних організацій були залучені на підрядній основі. Також великий обсяг робіт по інсталяції обладнання виконували іноземні компанії через свої представництва в Україні. На всіх етапах здійснювався технічний нагляд. Щотижня приїжджала представницька делегація з Польщі: інженери, проєктанти, сервісні служби. Місцеві проєктні організації мали чималий обсяг роботи, адже все мало буди адаптовано до вимог українського законодавства. Спочатку збудували головний виробничий корпус з адміністративним приміщенням та котельню. До речі котельня побудована за датським проєктом, працює на деревинних відходах виробництва, тому не маємо проблем ні з теплом, ні з утилізацією відходів.

Згодом були побудовані ще три виробничих корпуси, складські, побутові, допоміжні приміщення, а також логістичні центри у Тернополі та Житомирі. Загалом основне будівництво тривало до 2008 року.

Так як інвестори мали значний досвід в цій сфері і знали, що потрібно для успішного функціонування сучасного меблевого виробництва, то на фабриці знайшли своє втілення саме ті передові технології та обладнання, які були можливі на той час. На моє переконання, це було одне з найкращих меблевих підприємств України. Сподіваюсь, таким і залишиться, тому що на досягнутому не зупиняємось.

— Скажіть, скільки зараз працює людей на фабриці?

— Коли підприємство вийшло на повну потужність це близько 500 працівників. Далі планували розширити виробництво, збудувати другу чергу фабрики, але у 2008 році, через світову кризу, не вдалося реалізувати цей проєкт. До світової кризи ми працювали у три зміни – це були добрі часи. Була динаміка, шалений попит на меблі. Зараз замовлень порівняно менше, але вистачає для роботи у дві зміни, деколи у випадку виробничої необхідності для виконання невідкладних робіт залучаємо працівників до роботи у вихідні, з подвійною оплатою чи відгулом. На сьогоднішній день штат підприємства – 380 працівників.

— Чи можна сказати, що ВМК на сьогодні є більш експортоорієнтованою компанією? І наскільки складніші умови, щоб вийти на міжнародний ринок?

— Завжди було і я, сподіваюсь, так і залишиться, що компанія експортоорієнтована. Адже це валютні надходження в країну та інвестиції.

Стосовно міжнародних ринків, найперше, це вищі стандарти, сертифікація, потрібно дотримуватися всіх норм, екологічних, санітарних. Але це реально. І ми від початку до цього були готові. У нас стандарти дотримуються. В Україні, до речі, сертифікація меблів є добровільною. Ми ж вважаємо, що це необхідна справа для поважної фірми, тому у нас є сертифікати відповідності та висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на всю продукцію, сертифікована система управління якістю ISO 9001.

Також у 2022 році підприємство пройшло міжнародну сертифікацію FSC, яка свідчить про те, що продукція ТОВ «ВМК-УКРАЇНА» буде виготовлена з деревовмістної сировини, отриманої з легальних джерел з дотриманням міжнародних екологічних і соціальних вимог.

— У яких країнах світу ви продаєте свою продукцію?

— Це експорт у більше, ніж у 30 країн Європи, Азії та Африки.

З 2014 року ми перестали постачати продукцію в Росію. А після повномасштабного вторгнення неймовірно ускладнилась логістика до Казахстану та Монголії. Одеський порт під постійними обстрілами, а це важливий транспортний напрямок.

— А в Україні продаєте продукцію?

— У 2014 році ми почали розширювати продажі в Україні. За цей час було створено пʼять логістичних центрів, в різних куточках країни, щоб наші меблі були ближче до споживачів. Також маємо офіційних дистриб’юторів у кожній області та понад 100 магазинів в Україні.

— Щоб ви порадили компаніям, підприємства, які хочуть вийти на міжнародні ринки?

— Потрібно брати участь у різноманітних заходах, форумах, які проводять в Україні, де присутні іноземні компанії, які шукають партнерів. Також велике значення мають міжнародні виставки, які дають ідеї для розвитку та нових клієнтів.

— Звідки сировина, яку ви використовуєте для створення меблів?

— Основна сировина – це плита ДСП. Раніше її замовляли з-за кордону. Зараз наш основний постачальник – місцевий Кроноспан.

— Нещодавно ТОВ «ВМК-Україна» – перше на Волині підприємство, яке отримало статус Авторизованого Економічного Оператора. Що це значить для компанії?

— Для нас це дуже важливо. І хочеться подякувати керівниці експортного відділу, яка це реалізувала і взяла на свій контроль. Я бачив, який обсяг роботи довелося виконувати. Це ще раз підтверджує, що у нас ініціативні працівники, які готові покращувати та розвивати підприємство.

Цей статус підтверджує високий ступінь довіри до суб’єкта господарювання як учасника міжнародного ланцюга постачання товарів, а також засвідчує те, що підприємство визнане як безпечне, надійне та рекомендоване для співпраці на міжнародному ринку. Крім цього, цей статус дає нам змогу оформляти власні вантажі на митниці в спрощеному порядку.

— Розкажіть про те, як вам вдалось пережити початок повномасштабної війни, коли багато підприємств зупинили свою роботу?

— Завдяки європейським партнерам нам вдалось продовжити діяльність та не відправляти працівників у простій. З їхньою підтримкою ми пройшли важкі часи, бо були моменти, що було простіше зупинити фабрику. Але через відповідальність перед колективом, нашими працівниками та їхніми сім’ями цього вдалося уникнути. Фабрика ні в пандемію, ні під час повномасштабної війни не припиняла діяльність. Так, вносились певні корективи, але всі працівники мали роботу і заробіток.

У нас були проблеми, коли почались відключення світла, бо від цього дуже залежне виробництво. Але, завдяки зусиллям українських енергетиків, це тривало недовго. На цю зиму тривожні прогнози для всіх українців в плані енергозабезпечення, але віримо в ЗСУ і стійкість нашої енергосистеми. Ну і електрогенератори треба мати про всяк випадок.

— Під час повномасштабної війни спостерігається відтік кадрів, хтось виїхав за кордон, когось мобілізували. Чи є така тенденція у вас та як справляєтесь?

— І до повномасштабної війни з’явився відтік молоді, яка почала шукати роботу за кордоном. Загалом для Нововолинська останні роки присутня проблема «кадрового голоду». Але нам вдалось зберегти працівників. Глобальних негативних наслідків для нас не було.

Щодо мобілізації, то наразі 40 наших працівників пішли в ЗСУ. На жаль, маємо загиблого – Микола Бойчун, 1994 року народження. Ще один наш працівник – Жук Сергій, 1989 р.н. пропав без вісті ще під час АТО влітку 2014 року.

Підприємство продовжує зберігати за мобілізованими робочі місця та заробітну платну, хоч цей обов’язок про збереження заробітної плати законодавці скасували, для нас важливо підтримувати їх та їхні сім’ї.

— Як ВМК допомагає своїм мобілізованим працівникам, які зараз на форонті, та іншим нашим військовим?

— Постійно підтримуємо зв’язок з хлопцями, які на передовій. Дехто з них каже, що всім забезпечені, іншим намагаємось оперативно допомогти. Допомагаємо військовим ще з 14 року, не знаю випадків, коли б їм відмовили в допомозі.

Наприклад, звернулись за допомогою прикордонники. Як я вже казав, у нас були плани щодо другої черги будівництва фабрики, які з об’єктивних причин не були реалізовані. Була виділена земельна ділянка в оренду, там, де тепер індустріальний парк. Встановили частково огорожу з бетонних секцій від вулиці Луцької протяжністю півкілометра. Тепер ця огорожа «служить» на українсько-білоруському кордоні. Якщо від початку АТО актуальними були бронежилети, каски, медикаменти, продукти, то тепер це портативні електростанції, тепловізори, «мавіки», позашляховики. Зараз знову будуть актуальні «буржуйки», вже є запит по них.

Коли відвозять хлопцям допомогу, назад привозять військові трофеї. Вже маємо цілу експозицію. Ті, що не на фронті, тримають трудовий тил, мають можливість працювати і допомагати тим, хто на передовій. Знаю, що серед наших працівників багато хто займаються волонтерством і впевнений, кожен донатить на потреби ЗСУ. Так має бути.

Усвідомлюємо важливість того, що промисловість та в цілому бізнес мають працювати на посилення обороноздатності країни. Гроші – кров економіки. Як відомо, все що збирає країна у вигляді податків – спрямовується на оборону, тягар же соціальних видатків взяли на себе країни-донори.

— Держава допомагає зараз підприємствам, діють певні гранти, чи користуєтесь ви ними? І взагалі, щоб ви хотіли від держави, підтримки, допомогти в чомусь, чи змін в законодавстві?

— Ні, ми не користуємося грантами. Ми виходимо зі своїх можливостей, можливо, вони будуть комусь потрібніші та важливіші.

Напевно, щоб держава не заважала розвиватись та мінімально втручалась в бізнес. Щоб створювали хороші законодавчі умови для заходу інвестицій в Україну. Також важливий аспект – боротьба з корупцією та гарантії від держави для іноземних компаній. І щоб вони діяли, а не були прописані просто на папері.

— Як ви загалом бачите розвиток Нововолинська без шахт?

— Уявляти Нововолинськ без шахт важко. Адже я пам’ятаю його ще у розквіт вугільної галузі. Але у міста є потенціал, є кваліфіковані кадри. Треба розвивати промисловість. Початок закладений – індустріальний парк – це гарна можливість зайти новим компаніям та розпочати роботу на вигідних та пільгових умовах. А для міста – це робочі місця та інвестиції. І якщо буде реальна підтримка держави, фінансування, то все вдасться.

— Чи можете назвати декілька основних тенденцій успішної діяльності ВМК-Україна?

— Перше найцінніше, що у нас є – це наш трудовий колектив. Ядро якого збереглось ще з часів створення фабрики.

Другий важливий аспект нашої роботи – це співвідношення ціни та якості продукції. Для цього у нас найкраще обладнання для виробництва та сировина.

До речі, під час заснування компанії не передбачалося, що ми будемо реалізовувати продукцію, тільки виробництво, таке бачення було в наших інвесторів. Було створено окремо підприємство «БРВ-Київ», яке займалось продажем нашої продукції та логістикою, рекламою. Такий собі розподіл праці. Але час показав, що потрібно бути гнучкішими, і тому були внесені певні корективи. Розширили комерційний відділ, IT-відділ, в штаті з’явились дизайнери. Тому, в нас тепер повний цикл – від виробництва до реалізації, це водночас дає змогу оперативно реагувати на замовлення клієнтів.

— Ви працюєте на ВМК вже більше 20 років, розкажіть, чи не було у вас вигорання і як вам працювати стільки років на одному місці?

— Я собі деколи задаю теж саме питання (сміється – ред.). Певно якби було погано та нецікаво, то б так довго не працював. Підприємство постійно росте та розвивається і ми беремо в цьому участь, це мотивує та дає наснаги працювати. І це вже значний відрізок мого життя. Фабрика виросла на моїх очах, стала рідною, хоч були й інші пропозиції роботи, але щось стримувало від різких рухів. Напевно, не було серйозних пропозицій (знову сміється – ред.)

А щоб не було вигорання, потрібно відпочити, мені, наприклад, дуже подобається активний відпочинок: гриби збирати, відпочивати на природі, рибалити, пограти у футбол чи хокей. Колись грав за футбольну команду Володимира, потім за хокейну команду на першість області. Займали призові місця. Призупинили цю справу, не на часі, багато хлопців пішло воювати. Зіграємо після Перемоги і їх щасливого повернення. І відсвяткуємо як належить. А зараз інтенсивно працюємо на благо держави, наближаючи нашу Пе ремогу. Слава Україні!