Європа чи Азія, Україна чи Малоросія?

Не секрет, що з початку АТО у 2014-му році, проти нашої держави розгорнуто великомасштабну ФееСБешну кампанію під огидною назвою «гібридна війна». Гібридна тому, що до всіх раніше відомих воєнних складових зараз, у XXI столітті, додалася новітня – інформаційна, так звана війна мізків.

На арену військового протистояння «дружня» Росія вивела свою найпотужнішу зброю – зброю інформаційного зомбування за допомогою всіляких фейкових новин, відео, передач і шоу. Звичайно, тимчасово окуповані Крим та частина Донбасу більше всіх піддавалися цьому гіпнозу, режисованому на Луб’янці та у Кремлі. Та не слід применшувати і шкоду, яка зараз наноситься нашим громадянам тут, за багато сотень кілометрів від лінії розмежування.

Так, Волинь, на жаль, також піддається інформаційній нарузі з боку різноманітних фейкових ЗМІ – сайти, сепаратистські блоги, російські телеканали. А ще «казкові» розповіді деяких переселенців з псевдо-республік Донбасу про те, що «там» краще, що Путін сильний президент великої наддержави. Що це наші ЗСУ винні у знищенні інфраструктури їхніх населених пунктів. Що, вибачте, не алкаш Захарченко (нині покійний глава «ДНР») чи український колабораціоніст Пасічник (нинішній очільник «ЛНР», що змінив на цьому посту Плотницького) роздерибанили колишні індустріальні області України, а «укропи», «бандерівці», «майдануті», «хунта» і т.д. й т п. Себто, ми з вами, наш діти, батьки, брати і сестри.

Більшість волинян впевнені, що війна десь далеко, а щоденні похоронні процесії та стояння на колінах вздовж доріг – це таке, до чого всі вже звикли за останні п’ять років. Ні, не можна звикнути до смерті, яка забирає у батьків єдиного сина чи доньку. Не можна звикнути до сліз осиротілих дітей чи німого крику-ридання молодих вдів!

Війна – це тут, зараз, серед нас. Вона – як радіація, невидима, але смертельна. Бо вона «гібридна». Відкриваючи будь-який сайт в інтернеті, не треба лінуватися витратити дві хвилини на перевірку його достовірності. Потрібно назавжди запам’ятати, що не лише посилання, які закінчуються буквами ru, є ворожими. Сюди варто додати російські соцмережі «ВКонтакте» та «Однокласники», популярність яких дещо знизилася після введення санкцій проти російських інтернет-провайдерів «Яndex» і «Мail.ru». Проте багато українців досі ними користуються, попри те, що країна знаходиться у стані війни з північним сусідом.

Звичайно, ніхто не заборонить розважатися, слухати музику чи дивитися фільми. Але варто усвідомити, що російське – як мінімум, погано, а як максимум – шкідливо. Адже простим людям невідомі засоби інформаційно-психологічного впливу на мозок. Дивлячись фільми, слухаючи російський шансон чи попсу, старше покоління просто починає ностальгувати за минулим під назвою «СРСР».

Ця ностальгія посилюється, людина втрачає пильність і тоді відбувається зустріч із «потрібною» людиною. А тій, в свою чергу, лишається лише легенько штовхнути тебе у потрібному напрямку.

Так плететься ворожа агентурна сітка, яка готує підґрунтя для подальшої дестабілізації ситуації в регіоні. Українські спецслужби то тут, то там викривають людей, завербованих ФСБ. І пусте, що війна далеко. Про подальші плани Путіна знає лише сам Путін. Що казати, на російських сайтах вже заговорили про ймовірність утворення нової квазіреспубліки – «ВНР».

Про це на своїй сторінці у «Facebook» написав український військовий журналіст Владислав Волошин. Хоча, уважно переглянувши дане відео, стає ясно, що слова вирвані із загального контексту і подаються так, як вигідно ворогам. Волинь називають бурштиновою республікою і акцентують на тому, що ми давно прагнемо більшої самостійності від центру. Зазначу лише, що непідготовленій свідомості достатньо почути кілька перекручених на свій лад речень, як виникає підсвідома згода з авторами такого подання інформації.

Тому варто вчитися мислити по-державницьки. Тобто, виходити з того, що буде корисно не окремо взятому регіону чи особі, а країні та нації в цілому. Впевнена, що волиняни аж ніяк не прагнуть до квазіутворення, до відокремлення. Ми завжди були, є і залишаємося центром і опорним стрижнем єдності України, її унітарності та незалежності. Тож жодні фейки, ніякий Кисельов чи Скабєєва (російські пропагандисти телеканалу «Росія1») не зможуть утворити тут щось подібне до «Л/ДНР». До речі, повідомляють, що інформагентство “Росія сьогодні”, яке очолює Дмитро Кисельов, через посередників переказувало гроші терористам на схід України.

І, насамкінець, просто не варто порівнювати діаметрально протилежні речі, два паралельні світи. Україна – це проєвропейська демократична держава у самому центрі Європи. У нас (на противагу ОРДЛО чи РФ) досі є людські права і свободи. Є все те, чого давно позбавлена російська імперія. Те, що РФ танками та «градами» втиснула в наші донбаські чорноземи, втопила у наших шахтах, розплавила заводи та фабрики окупованих територій у власній федеративній доменній печі.

Читати, думаючи. Слухати, фільтруючи. Дивитись, пропускаючи ефект 25-го кадру. Бути українцями до кінчиків пальців. Бути патріотами своєї держави. Зберегти свою мову, звичаї та обряди. А всім, хто марить міфічними новоутвореннями (на кшталт «Новоросії», «Руської весни», «Великоросії», «Губернії» чи будь-якої «народної республіки») , я просто нагадаю, де вони зараз. Де? Правильно, там, де й Захарченко, Гіві, Моторола, Джумаєв та інші російські прихвосні, – у пеклі.

Жителям недо-республік Донбасу (принаймі, зі слів більшості з них) в Україні жилися набагато краще – простіше, веселіше, ситніше, спокійніше і безпечніше. Вони насправді сумують за ліберальними порядками, освітленими вулицями міст і селищ, повними полицями у магазинах, відсутністю черг у лікарнях та аптеках. За звичайним інтернетом і доступним мобільним зв’язком. За сміхом і теплом у квартирах та будинках. Сумують за європейським освітнім процесом у дитсадках, школах та ВУЗах ( де навчають дітей не стрілянині з АК чи стройовій підготовці, а танцям, музиці та малюванню). Діти в «Л/ДНР» сумують за втраченими іграшками, а не «по старой отцовской будьоновке, что где-то в шкафу ви нашлі».

Варто задуматися і нам, волинянам. Від нас з вами, далеких від війни і розчинених у ній, залежить подальша доля нашої 28-річної красуні України. Яке майбутнє чекає на неї – європейський ренесанс чи азійська колонія? Демократія чи імперський деспотизм? Мирне небо чи димова завіса від вибухів великокаліберних снарядів та бомб? Передача «В гостях у казки» чи реаліті-шоу «Дом-2»? Вишиванка чи кокошник на голові, борщ чи щі? Спокій чи тероризм, вандалізм чи новобудови? Дитячий сміх чи материнські сльози? Золоті ниви чи цинкові труни? Право вибору є кожного. Нехай цей вибір буде вірним. Слава Україні!