Якщо хтось хоче реалізувати ідею в Нововолинську, то стикається з перешкодами та бюрократією, яку плодить міська влада

У Нововолинську є кілька глобальних проблем, які мене як місцеву жительку та маму трьох дітей турбують найбільше. Найперше – чому досі зачинені дитячі садочки? Вже другий день поспіль у місті не виявлено жодного хворого на коронавірус, а садочки все одно зачинені на карантин.

Кожного дня стоїть проблема, куди приткнути дітей. Я щодня мушу бігати, поєднувати сім’ю і роботу.

Переконана, що поки не буде вакцини від Covid-19, людям треба вчитися жити з вірусом, хоча я звісно не фахівець у медичній сфері.

А взагалі міська влада на чолі із Віктором Сапожніковим взагалі не думає про працюючих батьків. Наше місто славиться оптимізацією бюджетної, освітянської сфери. Тому що міський голова – любитель закрити садочки, скоротити робочий час до 4-ої години, як це було кілька років тому. Батьки, які працювати до 6-7 години ледве справлялись…Це був жахливий нововолинський досвід.

Крім того, у Нововолинську не вистачає місць у дитячих садках. Батькам доводиться ставати у чергу до дитсадків одразу після народження дітей. Знаючи це, міська влада не поспішає звільняти приміщення колишніх садочків, в яких нині розташовані прокуратура, центр зайнятості, податкова тощо.  Знаю, що добру третину приміщень дитячих садочків займають певні служби.

До слова, вже неодноразово народний депутат Ігор Гузь звертався до Генпрокуратури з проханням звільнити приміщення.  Я активно підтримувала депутата у цьому прагненні звільнити садок. Я тоді ще була вагітна і розуміла, що треба буде дитину влаштовувати.  Шкода, що це питання досі у підвішеному стані. Це говорить про те, що наша держава, міська влада є не дуже добрим менеджером.

От у нас є центр зайнятості, який займає половину будівлі садочка, інша половина – пустує. Десятки тисяч гривень йдуть на оплату комунальних послуг, летять в трубу. Там при бажанні, могли і працівників прокуратури розмістити!

А ще я боюсь за здоров’я моїх дітей: вулиці неосвітлені і мені доводилося зустрічати дитину зі школи. Вже мовчу про те, що погуляти з дітками немає де, адже у нашому міському парку можна знімати фільми жахів – там шприци, ворони. Парк на рівні Чорнобиля! Це ж можна було робити по одному атракціону робити раз у п’ять років. Я розумію, що це мільйони, це реально дорого зробити реконструкцію парку, але це 25 років.

Мої діти жодного разу не відвідували міський парк атракціонів. Боюся за їхнє життя. Я закінчувала школу у кінці 90-х років і ми ще тоді заходили на «чортове» колесо і хрестилися перед входом, щоб звідти вийти здоровими.

Та навіть якби хтось і хотів би реалізувати якусь ідею, щоб покращити місто – вони одразу стикаються з перешкодами та бюрократією, яку плодить міська влада.

Віктор Сапожніков бойкотує усі ініціативи нардепа Ігоря Гузя, а могли бути залучені як мінімум в два рази більше коштів. Була ініціативна група «Спортикус» на 15-му мікрорайоні, яка хотіла спортивний майданчик, але все гальмувалося, бо Віктор Борисович специфічно відноситься до народного депутата Ігоря Гузя і не дає можливості працювати. Від міської ради потрібен був всього лише дозвіл на будівництво майданчика, щоб діти мали змогу де гуляти. В результаті там – руїни, шприци, цеглини, діти лазять по недобудовах.

Про блокування громадських ініціатив неодноразово розповідали голови ОСББ, громадські активісти, депутати міської ради. Усі в один голос заявляють про бюрократію та небажання розбудовувати місто.