Вірянам – українські храми

Держава без єдиної церкви існувати не може. Немає духовної основи. І, як свідчить історія, церква не може існувати без держави, тому що не має підтримки. І хоч у Конституції зазначено, що церква в Україні відокремлена від держави, це не слід сприймати однобоко.

Верховна Рада України ще 20 грудня 2018 року прийняла Закон №5309 «Про перейменування Української православної церкви Московського патріархату».

За це рішення проголосувало 240 народних депутатів. Проти проголосувала майже у повному складі лише фракція «Опозиційний блок». Дійшло навіть до бійки.

Але, не зважаючи на всі труднощі та перепони, українці таки отримали власну незалежну Церкву. Після отримання Томосу 6 січня 2019 року Україна на чолі з Президентом Петром Порошенком здобула величезну, довгоочікувану духовну перемогу над Москвою. Ми врешті отримали незалежну автокефальну церкву, не підпорядковану країні-агресору.

І нехай ще багато хто називає це передвиборчим піаром діючого Президента, але я впевнена, що жоден з нас не применшить ролі церкви у житті людини. Духовні цінності завжди були визначальними.

Про те, що отримання Томосу про автокефалію є цінним для українського суспільства говорить і той факт, який шалений спротив чинить церква Московського патріархату, не збираючись поступатися ні територією, ні майном, ні парафіянами.

Москва за будь-яку ціну намагається зберегти за собою храми, залишити вплив на вірян та право на українську територію. Але ми вже стали іншими, Україна стала іншою. Не хохли, не малороси, не раби, а самодостатня Нація, держава з проєвропейським вектором розвитку. Не азійська колонія, не коктейль загниваючих губерній чи федерацій.

Отож, 30 січня 2019 року Міністерство юстиції офіційно зареєструвало Православну Церкву України, дані про що були внесені до Єдиного державного реєстру. Церква отримала подвійну назву – Українська Православна Церква (Православна Церква України). Зокрема, згідно даних державного реєстру назва юридичної особи звучить так – Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

Засновником нової юридичної особи зазначається Помісний об’єднавчий собор ПЦУ, який відбувся у Києві 15 грудня 2018 року. Предстоятелем Православної Церкви України є Епіфаній (Думенко), Митрополит Київський і всієї України.

Поступальний впевнений рух до незалежної церкви можна побачити на прикладі Волинської області. Зокрема, в Іваничівському, Локачинському, Володимир-Волинському районах та самому місті Нововолинську.

Я перерахую парафії, які вийшли з Московського патріархату і ввійшли у клір Володимир-Волинської єпархії УПЦ, у хронологічній послідовності.

19 січня 2019 року за перехід з УПЦ МП в ПЦУ одноголосно проголосували жителі сіл Гряди та Хренів Іваничівського району.

26 січня 2019р. релігійна громада Свято-Покровського храму села Бобичі Володимир-Волинського району прийняла рішення про перехід до помісної Православної церкви України.

29 січня 2019 року до лона ПЦУ офіційно перейшла з Московського патріархату Свято-Михайлівська громада села Топилище Іваничівського благочиння.

31 січня 2019р. Свято-Семеонівська громада міста Нововолинська (вул. Панасівська) за згодою більшості парафіян була прийнята у клір Володимир-Волинської єпархії ПЦУ. Преосвященний єпископ Матфей вітав у лоні Української церкви своїх парафіян. Процес розпочався.

Свято-Введенська громада села Литовеж Іваничівського району перейшла до ПЦУ 3 лютого 2019 року. Цього ж дня таке саме рішення прийняли Петро-Павлівська громада сіл Вощатин і Янів Володимир-Волинського благочиння. Правда, у цьому випадку настоятель храму священик Сергій Музика відмовився переходити разом з громадою.

За перехід з УПЦ МП в ПЦУ третього лютого 2019 року одноголосно проголосували три громади Локачинського району: Свято-Луківська села Сірнички, Різдва-Богородична сіл Семеринське і Зубильне. 05.02.2019р. ці громади офіційно були прийняті в ПЦУ.

8 лютого парафіяни села Черчичі Зимнівської ОТГ також підтримали рішення про перехід з МП у ПЦУ. Виважене рішення прийняли на зборах і жителі села Мишів Іваничівського району. Не дивлячись на те, що настоятель громади отець Іван Щербан відмовився від участі у зборах, люди прямо у місцевому клубі проголосували за перехід у ПЦУ.

11 лютого 2019 року релігійна громада села Войнин Локачинського району також увійшла у лоно Православної церкви України.

12 лютого 2019 року у клір Володимир-Волинської єпархії ПЦУ прийняли Свято-Покровську громаду села Бобичі Володимир-Волинського району (рішення про перехід було прийняте ще 26 січня).

А 14 лютого 2019 року було задоволено прохання Свято-Миколаївської громади села Мишів Іваничівського району про перехід з Московського патріархату у ПЦУ.

17 лютого 2019 року відбулися збори Свято-Покровської релігійної громади у селі П’ятидні Устилузької ОТГ, на яких вирішили приєднатися до ПЦУ. Цього ж дня, у неділю, такі самі збори провели парафіяни Свято-Михайлівської релігійної громади села Бужанка і Свято-Миколаївського храму села Жашковичі, що на Іваничівщині. Більшість проголосувала за вихід з Московського патріархату, хоча священик села Жашковичі Василь Саноцький під час голосування покинув збори, мотивуючи цей вчинок тим, що він ще не визначився. Громада дала йому тиждень на роздуми.

Станом на сьогодні на Волині в Православну церкву України перейшли з Московського патріархату майже 25 парафій. Найактивніший цей процес у Горохівському та Маневицькому районах. Хоча, як бачимо, що Володимир-Волинська єпархія ПЦУ також не пасе задніх: лише у зазначених мною районах у ПЦУ вже перейшло 17 парафій!

Ці переходи не завжди відбуваються спокійно, подекуди можна спостерігати залякування і тиск на священиків, які зважилися підтримати вірян у їхньому бажанні перейти до ПЦУ. Хоча від священиків Московського патріархату можна почути зовсім протилежне. Вони заявляють про тиск, силове захоплення храмів, зрізання замків. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл неодноразово в інтерв’ю місцевим ЗМІ скаржився на недостатню поінформованість парафіян у процедурі переходу громад з однієї церкви до іншої.

Священик зазначає, що люди затуркані через брак інформації, через відсутність офіційної позиції влади і державних структур, які займаються реєстрацією. Тобто можна з впевненістю стверджувати, що головним модератором процесу переходу у Православну церкву України виступає місцева влада. Адже від її позиції залежить, як відбуватиметься перехід тієї чи іншої громади. Чи будуть провокації, фейкові парафіяни та немісцеві священики на офіційних зборах громади того чи іншого населеного пункту чи все пройде спокійно, виважено і мирно.

Звичайно, багато залежить і від настоятеля місцевого храму. Коли люди більшість голосів (а за законом необхідно дві третини!) віддають за перехід до ПЦУ, то священик повинен бути одностайним зі своїми парафіянами. Так, як це відбулося у переважній більшості населених пунктів Володимир-Волинської єпархії ПЦУ. А не так, як вчинив священик Московського патріархату Свято-Луківського храму, що у Локачинському районі. Коли парафіяни виявили бажання перейти в ПЦУ, то настоятель відмовився і ввечері вчинив спробу викрасти церковне начиння та літературу. Але селяни вчасно помітили і завадили цьому.

Основні аргументи, на які опираються священики Московського патріархату, щоб зберегти свої парафії, це те, що вони агітують за любов до ворога («Христос вчить любити всіх», «Церква молиться і за поганих, і за хороших»). Така ідеологія неприпустима у час, коли держава знаходиться у стані війни з Московією. Не думаю, що мати, втративши сина на Донбасі чи дочекавшись його скаліченим, знайде у собі сили молитися за тих, хто освячував колони важкої бронетехніки чи полки найманців-убивць. Сина не повернути! Але якщо ми і надалі будемо підпорядковуватися святим отцям, які виконують накази Кремля, то так і залишимося російською колонією, окраїною, хутором – без мови, без армії, без віри. Та й без майбутнього.

І не варто забувати (за даними СБУ), що саме священики УПЦ (МП) допомагали Гіркіну готувати анексію Криму, благословляли у Криму окупантів на захист Росії та освячували їхню зброю. Ми стали 15-тою автокефальною церквою світового православ’я і додані до Диптиху Вселенського Православ’я. Тепер ми канонічні, тобто існуємо законно, згідно всіх правил християнства. Московський патріархат сіє в людський розум теорію «Руського міра», благословляє російських військових і незаконні збройні формування на вбивство наших з вами дітей та батьків.

Не може існувати церква на материнських сльозах і горі, на поклонінні тим, хто освячує вбивства і війни. Ми на власній землі. У нас є своя мова, своя боєздатна Армія і, врешті, своя, дійсно Українська Православна Церква. Ми врешті припинили поминати Патріарха Кирила, ми почали слухати проповіді та молитви рідною мовою, а не мовою країни-агресора. Ми звільнилися від вбивчої руки Москви. Тепер лишилося зробити останній крок – об’єднатися в одну церкву.

Як зазначив Преосвященний Матфей, єпископ Володимир-Волинський і Турійський, у своєму зверненні до духовенства і вірних Української Православної Церкви Московського Патріархату: «Мир запанує в Україні тоді, коли ми об’єднаємось в одну Християнську сім’ю. І тоді Бог нас усіх благословить». Настав час, коли відокремлюються вівці від козлищ. І ми не повинні помилитися з вибором, якщо хочемо жити у власній незалежній демократичній Україні. Істинна церква – це Єдина канонічна Православна Церква України.

Держава без єдиної церкви існувати не може. Немає духовної основи. І, як свідчить історія, церква не може існувати без держави, тому що не має підтримки. І хоч у Конституції зазначено, що церква в Україні відокремлена від держави, це не слід сприймати однобоко. Ці дві інституції тісно взаємопов’язані і доповнюють одна одну. У широкому розумінні, Держава – це та ж сама парафія однієї Церкви. Спробуйте уявити церкву без вірян, тоді і зрозумієте, що Держава і Церква – це дві половинки одного цілого, ім’я якому – Нація.