Думаєте, доступність – це не ваша проблема?

Поняття доступності більше пов’язують із особами з інвалідністю. Можливість зайти в адмінбудівлі, користуватись транспортом, отримувати освіту, повноцінно торкатись усіх благ цивілізації і таке інше. Більшість думає, що то їх не стосується взагалі…

А тепер вмикаємо математику. Щороку у Нововолинську народжується понад півтисячі немовлят. Це означає плюс півтисячі візочків.

Я щаслива людина, бо у мене двійко дітей. І коли виходив на прогулянку зі своєю малечею, то зрозумів, що не все в нас аж так добре…

Ви знаєте, що це таке – візочок дитячий? А якщо це для двох активних дівчаток-близнючок, з якими тато прогулюється? І от уявіть – раптом цей візок ламається. В районі податкової. А тато і його доньки-близнючки живуть в районі шахти 3.

Можна довго розповідати про шлях додому – коли поламаний дитячий візок, а ще бонусом двоє плачучих красунь. І ще дружина, яка цікавиться, що не так з візочком. Мені це уявляти не треба, треба просто згадати.

А з візочком не так, бо не так з тротуаром. Ви з нього пробували з’їхати? Ви взагалі бачили оті тротуари?

Більшу частину дня проводив за кермом або на робочому місці, не бігав по вулицях з часів студентства. Поява дітей внесла корективи, прогулянки стали частиною життя. Так пізнав красу міста з цього ракурсу.

А тепер уявіть, як пересуваються у місті особи, котрі за станом здоров’я прикуті до інвалідних візків? Як їм? Як вони з’їжджають з тротуарів, де нема належного пониження, як заїздити в магазини, де замість пандусів якісь аеродромні смуги?

Моя дружина інколи носить підбори. Не так часто, як би я хотів, двоє доньок таки вносять корективи, але коли вона виходить в гарних туфлях на вулицю, то мені це подобається. Не подобається інше – що потім підбори будуть зіпсуті. Знову ж таки, через асфальт.

У розпал виборчої кампанії вона навіть жартувала з мене:

“Кандидате, ти там собі по програмі обіцяй що хоч, а маєш зробити місто комфортним для жінок!”

Проте я одразу вніс корективи: Нововолинськ має бути комфортним для всіх.