Цікаві факти про наш новозбудований храм у Поромівській громаді
Храм базилікального типу у селі Стара Лішня у Пормівській громаді, збудований у романському стилі IX-XIV ст. Розміри: 7х4 м. У задумі я надихався храмом, що його збудував відомий іконописець о. Зинон Теодор у селі Гверстонь, церквою 12-апостолів в Судаку XIII ст, церквою Воскресіння Христового у Верії XIV ст..
Проект будівництва майстерно зробив і офірував о. Константин. Деякі ідеї з оформлення запозичив з храму владики Іони в Ольшанці, а саме: голосники у стінах, форма Хреста і клямки на дверях.
Церква збудована з піноблоків та старої, вживаної радянської цегли, віком понад 60 років.
Дах покритий старою польською черепицею, віком понад 100 років. Якщо хтось прочитавши це подумає: «ото мільйонер, антикварна черепиця» – скажу: усю черепицю придбав за 2тисячі гривень. Правда забракло 50 шт, і я мусив їхати у Коломию, бо лише там знайшли ідентичну, поїхав, придбав ті 50 черепиць за 200 гривень і повернувся назад).
Хрест, що вінчає храм – копія хреста VI ст. з баптистерія у Равенні. Викований вручну волинськими ковалями.
Двері церкви – репліка Великих імператорських дверей Святої Софії у Константинополі. Ті оригінальні двері, як свідчать історики, були виготовлені за Юстиніана з деревини Ноєвого ковчегу, у 1204 році вкрадені хрестоносцями. Зараз там стоїть копія.
Двері замикаються на автентичний кований замок XVIII ст. Я придбав його за безцінь в стані лому, майстерні руки одного доброго чоловіка дали йому нове життя.
У стіни храму вмуровано 10 старовинних глечиків. Це – практика давньоруських архітекторів, для збільшення резонансу та покращення акустики в храмі.
Запрестольний хрест повторює пропорції хреста, зображеного в апсиді храму св. Ірині (Миру) у Константинополі.(храм IV ст, зображення хреста – періоду іконоборчества). Він виготовлений з мореного дуба – деревини дуба, що кілька тисяч років пролежала у воді або болотяній місцині і природньо набула темного кольору. На Хресті немає зображення Розпʼяття – так, як це було поширене у перше тисячоліття християнства. Хрест – знамено перемоги, він порожній – бо Розіпʼятий Воскрес!
Над входом в храм – зображення Синайського Пантократора – енкаустичної ікони VI ст. – найдревнішої з тих, що збереглися, ікони Спасителя.
У Престол під час освячення було покладено мощі мучеників I – XX ст.:
- Мучениці Фотинії Самарянки (І ст)
- Преподобномученика лаври св. Сави (VII ст.),
- Преподобномученика лаври св. Феодосія (VII ст),
- Священномученика Фадея Успенського (XX ст).
З мощами Єрусалимських преподобномучеників була цікава історія. Більш ніж десять років тому, Екзарх вл. Михаїл, ще був архімандритом на Криті. І ось одного разу закликає його до себе владика – митрополит Ієрапетри і Сіттії Євгеній, нині покійний, дає мощі і каже: «як станеш архієреєм, будеш святити церкву то положи ці мощі в її престол». Тоді ще ані думки, ані ідеї храму не було, та й владика Михаїл служив собі спокійно, навчався і ставати архієреєм не збирався. І ось через понад десятиліття владика, згадавши цей заповіт, виконав його.
В мармуровій підлозі вівтаря вмонтовано елемент мармуру з давньохристиянського храму VI ст в Сіде.
Храм посвячений на честь Бесіди Христа із Самарянкою. Престольне свято – у пʼяту неділю після Пасхи. Це єдиний у світі храм з такою посвятою – саме на честь події – діалогу Спасителя з жінкою самарянкою. Церковне передання свідчить, що співрозмовницю Христа звали Фотинією. Вона стара проповідницею Євангелія і закінчила своє життя мученицькою смертю в Римі.
Матеріалом для публікації став пост священника Віктора Мартиненка у фейсбуці.
