Виступали за «Волинь»: хто з українських футболістів став зрадником держави
Ім’я лучанина Анатолія Тимощука як зрадника України з початку повномасштабного вторгнення росії звучало з кожної праски.
Про Толю висловлювалися колишні партнери по збірній України з футболу, журналісти, політики, футбольні функціонери, але сам він про повномасштабне вторгнення рашки до України мовчав, водночас тренуючи російський «зенит», повідомляють Волинські Новини.
Тимощук свого часу виступав за «Волинь», був однією з найпомітніших постатей волинського та українського футболу, а на матчі збірної він завжди прикрашав порожню голову синьо-жовтою стрічкою. Тому не дивно, що саме про його мовчанку найчастіше згадували, справедливо називаючи зрадником. Але не Тимощуком єдиним.
Воював за «днр», але вирушив на концерт до Кобзона
Вадим Солодкий є вихованцем ДЮСШ донецького «Шахтаря». Нападник виступав за «Волинь» у 1994-1996 роках, за 44 матчі він забив 10 голів та досі входить до десятки найкращих бомбардирів «Волині», які забивали в найвищому дивізіоні чемпіонату України. У 2002 році Солодкий вдруге повернувся до Луцька та став чемпіоном Першої ліги, однак на наступний сезон у Луцьку він не залишився.
«У 1994 році Вадим Солодкий отримав запрошення від вищолігового клубу – луцької «Волині». Хоча лучани тоді переживали не найкращі часи, а в команді вже відчували брак коштів і «Волинь» у цьому сезоні боролася лише за збереження місця у Вищій лізі, Солодкий швидко вписався в основний склад команди та відразу ж став найкращим її бомбардиром у сезоні, відзначившись в 21 матчі сімома забитими м’ячами. Наступний сезон став невдалим для луцького клубу. Команда посіла передостаннє місце в чемпіонаті та вибула до Першої ліги. Вадим відіграв за луцький клуб у другому для себе сезоні 23 матчі, в яких відзначився трьома забитими м’ячами, та ще до закінчення першості перейшов у новостворену команду Другої ліги – донецький «Металург».
Узимку 2002 року Вадим Солодкий на запрошення Віталія Кварцяного знову став гравцем луцького клубу, який тоді мав назву СК «Волинь-1» і завдання на сезон: повернутися до Вищої ліги. За половину першості форвард зіграв 10 матчів, у яких відзначився одним забитим м’ячем та разом з іншими товаришами по команді став переможцем турніру Першої ліги. Проте Солодкий не пролонгував контракт із луцьким клубом, а вирішив продовжити грати в Першій лізі та вирушив до ужгородського «Закарпаття» , – так описує регалії Солодкого у луцькій «Волині» Вікіпедія.
Після закінчення футбольної кар’єри Солодкий працював дитячим тренером у Донецьку в системі «Олімпіка». За даними російського спортивного коментатора Олексія Андронова, під час повномасштабного вторгнення росії до України у 2022 році Вадима Солодкого та іншого відомого в минулому футболіста Олександра Воскобойника мобілізували просто на вулиці до «армії днр». Під час бойових дій проти української армії Вадим Солодкий загинув, а Воскобойник отримав важкі поранення.
Кримський десант зрадників
Редван Мемешев – 29-річний кримський татарин, який прийшов у «Волинь» в 2013 році. Вболівальникам у Луцьку запам’ятався дублем у ворота «Шахтаря», тоді, до речі, «Волинь» виграла з рахунком 2:0. Після цього татарин став зіркою хрестоносців та навіть отримував виклик до молодіжної збірної України.
Після кількох сезонів у Луцьку кар’єра Мемешева почала згасати. Після цього він грав за «Карпати», «Дніпро-1», їздив до Білорусі, але в жодній із команд закріпитися не зумів. У 2019 році футболіст вирішив зовсім поховати свою кар’єру та перебрався до окупованого Криму, де виступав у місцевому окупаційному чемпіонаті за «Кримтеплицю».
У 2021 році він з’їздив на сезон до Казахстану, там грав за «Киран», але цьогоріч знову повернувся до Криму й нині грає в окупаційному чемпіонаті за «Євпаторію».
Ще один уродженець Криму, який виступав за «Волинь», а нині грає в окупованому Криму, – Сергій Петров. Улюбленця Віталія Кварцяного можна назвати вихованцем волинського футболу. У 2014 році височенний форвард саме в складі «Волині» дебютував у професійному футболі та навіть отримував виклик до молодіжної збірної.
Після «Волині» виступав у «Зірці», «Львові», «Русі», «Металісті 1925» та «Агробізнесі», так ніде і не закріпившись. А у вересні цього року, під час повномасштабної війни, 25-річний Петров виплив у клубі з окупованої Алушти «Алустон-ЮБК», повторивши «подвиг» згаданого вище одноклубника.
Вочевидь синьо-жовті футболки для згаданих футболістів зовсім нічого не означають. А для уродженця Криму та колишнього нападника «Волині» Євгена Павлова, який також отримував виклики у всі вікові групи юнацької та молодіжної збірних, нічого не означає навіть український паспорт. Його він поміняв на російський у 2014 році, коли росія окупувала Крим. Але казав, що це лише формальність.
Попри те, що Павлов є уродженцем Криму, він також вихованець волинського футболу. У тренерському штабі місцевої «Волині» працював його батько, колишній футболіст Степан Павлов. В основному складі «Волині» дебютував 20 березня 2007 року в домашньому матчі проти київської «Оболоні» (2:1). У сезоні 2009/10 в Першій лізі Павлов забив 11 м’ячів у 19 матчах, ставши сьомим бомбардиром в турнірі. «Волинь» у цьому сезоні посіла друге місце, поступившись лише «Севастополю», і вийшла у Прем’єр-лігу.
У Прем’єр-лізі Павлов дебютував 10 липня 2010 року в домашньому матчі проти полтавської «Ворскли»(0:4), вийшов на 60-й хвилині замість Стевана Рачича. 31 липня 2010 року у виїзному матчі проти запорозького «Металурга»(1:0) Павлов забив гол на 45-й хвилині у ворота Дмитра Безотосного. Цим голом нападник приніс перші три очки в Прем’єр-лізі й забив перший гол «Волині» у турнірі.
Влітку 2011 року побував на перегляді в бельгійському «Генку». У товариському матчі проти «Ліона» Павлов відзначився забитим голом. У результаті з «Генком» він не підписав контракт і повернувся у «Волинь». Влітку 2013 року залишив «Волинь» і тривалий час був без клубу.
Однак в березні 2014 року нападник підписав контракт з «Севастополем», який через анексію Криму припинив існування. А влітку 2014 року Євген Павлов отримав російське громадянство та підписав однорічний контракт з саратовським «Соколом», що виступав у першому дивізіоні росії, проте за пів року в рашці він забив лише один гол у 16 матчах чемпіонату.
Отримання російського громадянства зрадник пояснював так:«Самі розумієте, якщо людина сьогодні хоче нормально жити в Криму і щось робити, їй необхідний російський паспорт. Хоча для мене це було формальністю. Повірте, неможливо відмовитися від своєї Батьківщини і від того, коли перед матчем збірної України ти співаєш її гімн з рукою на серці! У підсумку я все одно вважався легіонером в ФНЛ, і в Сербії заявлений як українець. І міняти нічого не збираюсь».
Нині нападник, який має такий привілей, як те, що його за кордоном вважають українцем і йому не доводиться ховатися, ніби щуру, виступає у чемпіонаті проросійської Сербії за «Вршац».
Послідовником Павлова є і нападник за назвою позиції, але не за забитими м’ячами, Олексій Бабир. 32-річний футболіст народився в ленінградській області рф, але у ранньому віці переїхав до Сімферополя, де отримав українське громадянство. У «Волинь» перейшов 2010-го, але за майже чотири роки він запам’ятався місцевим уболівальникам лише піжонською поведінкою та опущеними гетрами. Жодного гола за «Волинь» він так і не забив. Можливо, на тренуванні, але цього ніхто не бачив. Попри таку статистику, нападник навіть отримував виклик до молодіжної збірної України.
Читати ще: «Ну, був українцем, став росіянином – нічого страшного», – екс-гравець «Волині»
Свої погані рішення на полі нападник узявся повторити і в житті – після анексії Криму він прийняв російське громадянство. Виступав за кримські «Скіф» і «Євпаторію» в аматорській «прем’єр-лізі Криму», а також за російські клуби з нижчих ліг.
Ще один «волинський» кримчанин – Ігор Скоба. Уродженець Джанкоя є вихованцем київського «Динамо». За «Волинь» виступав з 2011 до 2014 року. Останнім його клубом був київський «Арсенал». Закінчивши кар’єру в 2015 році, він переїхав до окупованого Криму, де, прийнявши російське громадянство, став працювати дитячим тренером.
Уродженець Одеси ОлегГуменюк перейшов до «Волині» влітку 2014 року. Провівши 28 матчів за хрестоносців, наприкінці липня 2016 року захисник покинув клуб.
У серпні 2016 року був заявлений в чемпіонаті окупованого Криму за «ТСК-Таврія», що з обуренням сприйняли українські вболівальники «Таврії». У липні 2017 року перейшов в «Зорю» (Бєльці) з чемпіонату Молдови. А у березні 2018 року повернувся до України та якимось чином зумів підписати контракт з першоліговою «Жемчужиною» (Одеса).
Цікаво, що 2020 року Гуменюк довічно дискваліфікований Федерацією футболу Вірменії від будь-якої діяльності, пов’язаної з футболом, за участь в організації договірних матчів.
Чи не найвідомішим серед тих, хто виплив в окупованому Криму, є ексворотар збірної України та «Волині» Максим Старцев. Впродовж сезону 2012/13 уродженець нині окупованого Херсона відіграв за лучан 16 матчів та запам’ятався вболівальникам класними сейвами й надійною грою. Голкіпер навіть є володарем Кубка України. Але після закінчення кар’єри у 2016 році він поповнив когорту зрадників, перебравшись до окупованого Криму та прийнявши російське громадянство.
Як ідеться у російській Вікіпедії, в березні 2016 року Старцева було призначено заступником голови «республіканської федерації футболу Криму». Влітку 2016 року очолив «Кримтеплицю». У листопаді 2016-го залишив клуб. У грудні того ж року став тренером воротарів «збірної Криму», створеної рішенням керівництва «кримського футбольного Союзу». З 2016-го є громадянином росії.
У липні 2017 року призначений головним тренером клубу «ТСК-Таврія», який виступає в «прем’єр-лізі КФС». У січні 2018-го подав у відставку разом з іншими членами тренерського штабу, пізніше обійняв посаду помічника головного тренера «Євпаторії». Після закінчення сезону 2017/18 залишив Євпаторію разом з головним тренером.
З Білорусі в Україну летять ракети, а футболісти їдуть грати у «бульбо-чемпіонат»
Андрій Стрижеус народився в Луцьку та є вихованцем «Волині», щоправда, за основну команду зіграти він так і не зумів. Дебютував за «Волинь» у 2012 році, але в 2015-му перейшов до брестського «Динамо». Погравши у білоруських клубах, на початку сезону 2019-2020 він повернувся до «Волині», але знову стати основним не зумів.
22 березня його також не зупинило те, що Україну бомбардують, зокрема з Білорусі, і він підписав контракт з черговим білоруським клубом – «Осіповичі». На час початку війни був гравцем ФК «Смолевичі».
Бонусом вам пропонуємо уродженця Волині Родіона Сямука. Воротар не виступав за «Волинь», але народився в Нововолинську 1989 року. У Вікіпедії вказано, що він є білоруським та українським футболістом. Але фактично усю свою кар’єру провів у Білорусі.
З січня 2022 року Сямук тренувався з брестським «Динамо» і в лютому підписав контракт з клубом. Тобто протягом п’яти місяців війни воротар спокійно собі бігав футбольчик у Білорусі. Але в червні футболіст залишив клуб, розірвавши договір за згодою сторін. Ви могли б подумати, що до цього таки призвела війна, але ні, причина – скорочення зарплати.
«Пропонували обрізати зарплати на 20%. Донесли до хлопців. Але ми зі свого боку мали власне бачення. Хтось готовий на це піти, хтось не готовий. Коли буде призначено новий тренерський штаб, тоді розмовлятимемо щодо урізань і всього цього.
Зустрічі не було, сказали лише, що розглядають кандидатуру тренерську, але я так розумію, поки не поспішають. Сказали, що гру з БАТЕ ще проведемо, там пауза – перерва на збірні – і буде ясно. Прийде нова людина і щось буде», – говорив Сямук.
Поки Сямук у спілкуванні з журналістами білоруської «Трибуни» розмірковував про зниження зарплати, ракети з Білорусі падали на українську землю та вбивали українців. До слова, воротар продовжив кар’єру в казахстанському клубі «Акжайик», очевидно, там фінансові умови його влаштовували.
Виступав у чемпіонаті «днр», але під час війни був тренером в українському клубі
Станіслав Дьяченко – футболіст, який навряд чи чимось запам’ятався волинським уболівальникам, провівши зовсім неяскраву кар’єру, він виліз у чемпіонаті «днр». А розпочинав заняття футболом в луганському спортінтернаті. Гравцем «Волині», яка на той час виступала у Першій лізі, став в 2001 році. Того року 28 червня він дебютував проти ЦСКА-2. Проте цей матч виявився єдиним у сезоні в основному складі команди. У сезоні 2002/03 футболіст дебютував у Вищій українській лізі за «Волинь» в матчі з харківським «Металістом», проте цей поєдинок залишився єдиним для Дьяченка в основі команди, надалі футболіст продовжував виступи або в дублі, або у фарм-клубах лучан «Ковель-Волинь-2» та «Іква».
Початок війни на сході України Станіслав Дьяченко застав гравцем аматорського футбольного клубу з Донецька «Орлайн». Після окупації Донецька росією залишився в місті та розпочав виступи у «чемпіонаті донецької народної республіки» та «кубку республіки». Він став гравцем донецького клубу «Побєда», що його організували окупанти, в складі якого став «чемпіоном днр» та «володарем кубка ДНР».
Незрозуміло як, але у вересні 2021 року Станіслав Дьяченко став помічником старшого тренера юнацької команди (U-19) «Кривбасу» Віталія Віценця та зумів пропрацювати десять місяців. У червні 2022-го його звільнили з клубу разом із Віценцем через антиукраїнську позицію щодо російсько-української війни.
***
Як бачимо, не Толею Тимощуком єдиним. Ми пройшлися лише по колишніх футболістах «Волині», але зрадників серед футбольних людей значно більше.
Однак важливо, щоб кожен зрадник, який будь-яким чином допомагав русскому міру чинити звірства в Україні, був також позбавлений усіх своїх заслуг, якщо вони були. Щоб ці зрадники ніколи не зуміли знайти шляху займатися улюбленою справою в Україні чи у будь-якій іншій цивілізованій країні світу. Ну а на болотах вони й самі скоро не будуть потрібні.
