«В’язень Воронькова». Куди подівся Павло «Мерседес» Лебідь і що кажуть про нього односельці

На четвертому році колись гучного та призабутого тепер судового процесу екснамісник Києво-Печерської Лаври, відомий також як Паша Мерседес, живе в селі Вороньків, за 34 кілометри від східних околиць столиці. У «хаті», як він її назвав на одному із засідань, площею 580 м², що її 2016 року оцінювали приблизно в 1,3 мільйона доларів.

Про це пише Українська правда.

“Там взагалі практично немає на чому спати, – казав Павло Лебідь у квітні 2023 року про місце домашнього арешту під Києвом. – Немає тепла, світла, немає ні кружки, ні ложки. Нічого, я все це перетерплю”.

У 2023–2024 роках щодо Павла Лебедя застосовували різні запобіжні заходи. Проте йому вдалося уникнути подальшого перебування в СІЗО завдяки заставі в 33,3 мільйона гривень, яку нібито збирали з пожертв. А також позбутися цілодобового домашнього арешту з електронним браслетом.

Підсудному загрожує до 8-ми років по двох статтях, одна з яких стосується виправдовування збройної агресії Росії проти України.

Як повідомила виданню Юлія Колтак, прессекретарка Київської обласної прокуратури, “за клопотанням прокурора суд продовжив до 25 липня 2026 року дію процесуальних обов’язків, покладених на обвинуваченого”. Це означає, що він, зокрема, має й надалі прибувати на кожну вимогу суду. Не залишати межі села Вороньків Бориспільського району без дозволу судді. А також утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками щодо обставин кримінального провадження.

Попри драматичну назву одного з каналів у ТikТok “В’язень Воронькова”, де викладають відео з богослужінь Павла Лебедя, в житті підсудного не так вже й багато від долі справжнього арештанта. На початку березня цього року він правив службу у храмі великомучениці Варвари в Києві. А також очолював богослужіння в Голосієві 7 січня, де йому, між іншим, допомагав диякон і ексрегіонал Михайло Добкін.

Так сталося, що журналісти УП приїхали у Вороньків на початку червня саме в той час, коли Павло Лебідь був у Києві. “Його зараз немає, його викликали на суд”, – сказав молодий інок, який вийшов з особняка після дзвінка репортерів у ворота.

За словами прессекретарки Київської облпрокуратури Юлії Колтак, суд “продовжує досліджувати письмові докази сторони обвинувачення”. А судове засідання, яке спершу призначили на 3 червня цього року, не відбулося, бо “головуюча суддя перебувала в нарадчій кімнаті в іншому провадженні”.

“Наступну дату судового засідання наразі не визначено”, – повідомили в прокуратурі.

“Ти ж сам – українець!”

Надворі літо, а в центрі Воронькова жваво кладуть асфальт. На жартівливе припущення приїжджих, що нову дорогу мостять задля дорогих іномарок ієрарха, перехожі відмахуються: “Ні, він тут ні до чого. То в нас нормальні сільські голови завжди були. У парку гарно зробили, доріжки є, лавки, альтанки”.

Маючи населення до п’яти тисяч мешканців, супермаркет, магазинчики, лікарню, аптеки, ліцей, будинок культури, поштові відділення й навіть робочий фонтан, Вороньків більше нагадує затишне містечко, ніж село. Від нього на маршрутці до станції метро “Харківська” зо 45 хвилин їзди.

У Воронькові чимало внутрішньо переміщених осіб, адже там відносно безпечно, та й до Києва близенько. В оголошеннях про роботу пропонують різні позиції, зокрема продавця із зарплатою від 32 до 40 тисяч гривень. Щоправда, без вихідних. Але з бронюванням

Розмірковуючи над причинами піднесення Воронькова, місцеві згадують про великий радгосп. На його залишках на початку 2000-х виникло агропідприємство Павла Лебедя – так звана “Лаврська ферма”. А також вказують на вигідне транзитне розташування поселення.

“У нас продукти на базарі вже мабуть дорожчі, ніж у Києві, – посміхається вороньківчанка Тетяна. – Дачники постійно через нас їздять і туристи на бази відпочинку в Кийлів – там дуже красиві місця.

Багаті кияни, які собі там будинки накупили, затарюються у нас на базарі, цим і користуються продавці. Сюди приїжджають торгувати навіть з Переяслава. Хтось зі своєю продукцією, а хтось заробляє на перекупі”.

На щастя, “русскій мір” у Вороньків 2022 року не дістався. Тож село не зазнало руйнацій і має змогу розвиватися навіть під час війни

Одна зі скульптур у місцевому парку на тлі сільської ради. Населення Вороньківської територіальної громади наразі становить приблизно 13 тисяч осіб

Для пенсіонерки Валентини Олександрівни (ім’я змінено – УП) сутність Воронькова простягається далі за сучасні заміські маєтки із супутньою інфраструктурою. Та навіть значно глибше за часи соціалізму, коли все навколо залежало від здобутків радгоспу.

“Знаєте, як по історії було? – розповідає вона, продаючи картоплю в торговельному ряду на узбіччі. – Колись давно Вороньків був цілим козацьким містечком, а до революції належав Переяславському повіту Полтавської губернії”.

“І ось він таке про українців наговорив! – пошепки переходить до обговорення Павла Лебедя Валентина Олександрівна. – Страшне! Дуже, дуже погане спочатку було від того враження. Ти ж сам – українець! Невже ти продав свою батьківщину?! Але потім, знаєте, воно все якось притихло. Всі мовчать, преса мовчить. Не знаю, що про все це думати…

“Які лебеді?”

Щоб зрозуміти ставлення місцевих мешканців до екснамісника Києво-Печерської Лаври та зав’язати з ними бесіду, варто знати один нюанс. У чорного і білого в розмовах про одіозного церковника у Воронькові є два імені: Паша Мерседес і владика Павло, або просто владика. 

“Чи бачили ви тут Павла Лебедя? – у двох жінок біля продуктового магазину це запитання викликає певні труднощі, але далі стає легше. – Ну, його ще звуть Пашею Мерседесом, знаєте такого?”.

“А-а-а, тю! – після тривалої паузи сміється одна з них. – Ви б так і сказали! А то я думаю: які лебеді, і де тут у нас лебеді є?”.

“Ми такого не знаємо, ми тільки знаємо Пашу Мерседеса, – жартує інша. – Був владика, а тепер – бивший. Пару років тому він якось приїжджав сюди (у центр Воронькова – УП), але його завернули назад. Раніше біля його будинку чергувала поліція, нікого без дозволу не підпускали і не випускали”.

Першими будинок Павла Лебедя у Воронькові показали активісти Автомайдану в 2016 році, зафільмувавши обійстя з дрона. Це не єдина нерухома власність, яка офіційно належить церковнику. На одному із судових засідань у 2023 році прокурор оприлюднив дані протоколу огляду, згідно з якими Павло Лебідь має ще будинок у Києві площею 546 “квадратів”

“Спочатку було багато новин про суд, про нього, а потім все якось заспокоїлось, – розповідає одна з подруг. – Що там з ним (Лебедем – УП), не знаємо. Бачили тільки в TikTok, як він десь службу проводив. Тут, на людях, він дуже давно не з’являється. Його люди закуповують продукти, все, що йому треба для життя. До нього навіть монашки приїжджають помолитися чи запитати щось. Він у себе там і богослужіння проводить. Що йому про ту війну думати? Богу помолився, і Бог йому допоможе”.

Металева скульптурна композиція в центрі Воронькова

У селі є кілька багатоквартирних будинків, де невеличку однушку можна купити за 20–25 тисяч доларів

Нетипова сільська клумба. У парку Воронькова багато квітів і рослин, за якими доглядають комунальники

Під час одного із судових засідань, доводячи свою любов до України, Павло Лебідь розповів про відлуння війни, що наздогнало його у Воронькові: “Над моєю хатою, де завдяки вам я знаходжусь, кожний день літають всі ці предмети, які знищують мою землю”. “І як я можу бути проти України?” – казав підозрюваний.

“Всі ці предмети” – обтічне визначення російських ракет і дронів. Але попри трагічну тональність ієрарха село, де розташований один із його маєтків, під авіаудари, на щастя, не потрапляло. Щонайбільше, де-не-де на сусідніх територіях падали уламки від того, чим росіяни методично гатять по Обухову, Василькову, Українці, Києву чи Борисполю.

“Кажу, що знаю”

– Як проїхати до Паші Мерседеса? – питають журналісти УП.

– ? – не розуміє питання літній чоловік.

– До Павла Лебедя, – змінюють тактику репортери.

– До владики? – уточнює Михайло Микитович. – Я вам об’ясню. Їдете дорогою на Жереб’ятин, нікуди не звертаєте, а потім за крайньою хатою зворот наліво, на болота. Він построївся на болотах.

– Просто на болотах? Навіщо?

– Та не прям на них. У тій місцині колись болота були, їх давно вже немає, а назва залишилась… А ви хто, журналісти? Ну, спробуйте… Не можу сказати, чи пустить вас до себе.

Центр Воронькова робить село схожим на містечко чи передмістя

З потягом до прекрасного у Воронькові немає проблем

На питання, що не так з Павлом Лебедем і чому його судять, пенсіонер Михайло Микитович, відповідає: “Та ні з якими росіянами він не зв’язаний”.

– Звідки знаєте? Він же ж у московському патріархаті завжди був.

– Та я вам серйозно кажу! У нього така ферма була, зараз вже немає, перейшла, мабуть, до когось. Всі на тій фермі були задоволені. Роботу мали, зарплати.

– А гроші на агробізнес звідки?

– Ну так в оренду ту ферму взяли. Він, бува, приїжджає раньше туди, бере вили в руки – і з народом. Нормальний мужик, кажу вам. Людей завдяки ньому возили на Іордан чи кудись туди, де Ісус Христос купався. І жінка моя їздила. На щот цього він молодець. Він мені не кум, не брат, не сват, але кажу, що знаю.

Діалектика по-українськи

Діалектика української реальності, як і в багатьох інших селах та містечках, у Воронькові найбільше впадає в око в меморіальних місцях. Щоб її осягнути, навіть балакати з місцевими –  зайве.

Неподалік від вороньківської сільської ради залишився охайний радянський меморіал із двома чималими скульптурами, свіжими вінками й цифрами 1941–1945. Останніми роками невеликий майдан перед монументами часів СРСР перетворився на алею пам’яті загиблих на російсько-українській війні.

Тяглість кривавої історії України тут наочна: одне й те саме прізвище Журбас є на радянських меморіальних плитах і на свіжих плакатах із бійцями Збройних сил України. А також на невеличкій стелі, що її 2010 року встановили на честь козаків вороньківської сотні УНР, які билися з більшовиками.

На новітній алеї пам’яті, яка з’явилася на радянському меморіалі, вже зо тридцять портретів із чорними стрічками та стільки ж синьо-жовтих прапорів

Один із тих, хто поліг на цій, сучасній війні Росії проти України – 52-річний солдат Володимир Геращенко, який перед мобілізацією працював майстром на СТО.

Дружина Світлана, яка прийшла до бійця на кладовище, розповідає: “Чоловік пішов одразу на передок, служив у 72-ій бригаді. У нас двоє синів, один раніше служив, інший – ні. Їх мали призвати, і от батько сказав: “Я йду замість них!”. Він загинув у жовтні 2022 року біля села Павлівка (Волноваського району Донецької області – УП). Провоював зовсім небагато, але скількись кацапів, мабуть, ліквідував”.

Один із пам’ятників, присвячених Вороньківській сотні – металева скульптура в парку

У телефонних розмовах Павла Лебедя, які три роки тому оприлюднила СБУ після вручення йому підозри, йшлося, зокрема, про ракетні удари по “американських лабораторіях в Одесі та Києві”, про те, що в Херсоні люди “задоволені приходу окупантів з триколором”. А тероборону, якій роздавали зброю в перші дні вторгнення, екснамісник Лаври називав “ублюдками”.

На четвертому році судового процесу, який ніби застиг через процедурні лазівки, можуть виникнути серйозні сумніви, що справу Лебедя доведуть до кінця. 

Однак безсумнівним є одне: що довше триває суд, то менше пам’ятають і знають, через що ієрарх опинився на лаві підсудних.

“Точно не знаю, чого на нього вз’їлися, – каже Світлана Геращенко. – Мабуть, від того, що він до Росії був близький, бо був у російській церкві, московського патріархату, так? Не знаю, що він наговорив, що думає тепер про Україну, бо я давно з ним не спілкувалась.

Але колись я працювала на його фермі і нічого поганого по тим рокам про нього не скажу. Владика до війни багатьом допомагав. Коли в мене була проблема зі спиною, його особистий масажист лікував мене в Лаврі. А те, що люди кажуть про нього “бізнесмен”, ще щось, то у кожного, знаєте, своя точка зору”.

***

У ніч на 15 червня від влучання російського “Шахеда” руйнувань зазнав Успенський собор Києво-Печерської лаври. Наступного дня Павло Лебідь вперше за довгий час записав відеозвернення. Підписаний як діючий намісник Лаври, він заявив, що атака на Лавру – це справа рук диявола. Лебідь поскаржився на те, що у храмах танцюють, “жарять-парять замість молитв”, “ті, хто там зараз перебувають, так само блюзнірствують”, а “запустіння у храмі” відбуваються через “войну проти церкви”.