<

Шість разів відмовляли у військкоматі: спогади про захисника із Зимнівської громади, який помер, підірвавши здоров’я в АТО

18:37 | 6.09.2023 / Новини / , /
Перегляди
2193
/ Коментарі відсутні

Волинянин Юрій Мельничук з села Микуличі Зимнівської громади потрапив на фронт у 2014-му, йому тоді було 19 років. Своє 20-ліття зустрів на Савур-Могилі. Після отриманих поранень повернувся додому, але вже у лютому 2022-го хотів знову йти на фронт.

Йому відмовляли 6 разів, але він не здавався, і, напевно, таки був би на війні, якби раптово не помер ще в молодому віці через підірване здоров’я, пише ВСН.

«Чому замість мене хтось має йти? І як буду дивитися в очі хлопцям?», – запевняв матір Юрій Мельничук у 2014-му, коли ворог після анексії Криму увірвався на Донбас.  А вже незабаром дев’ятнадцятирічний житель села Микуличі, отримавши повістку, вирушив на захист України у складі легендарної 51 ОМБр, яка брала участь у звільненні двадцяти міст сходу країни. 

«Він навіть не встиг здобути освіту. Після школи одразу пішов на строкову службу, далі був Донбас і бої за Савур-Могилу у складі батальйону «Колос». Це були добровольці. Під час виконання одного з бойових завдань зламав руку. Оскільки належної медичної допомоги не було, рятувався як міг, і з розтрощеною рукою продовжував воювати.

Про це дізналася від нього вже після повернення. У перші ж дні перебування на Донбасі запевняв, що знаходиться на полігоні на навчаннях. Таким чином намагався уберегти мене від зайвих хвилювань. Знав, що стрес негативно вплине на моє здоров’я. Я маю хворобу, через яку взимку майже не виходжу на вулицю, а ще є проблеми з опорно-руховим апаратом. Також телефонував, як тільки випадала нагода, або коли не було обстрілів. І завжди говорив, що у них все добре, хоча далеко все було не так», – ділиться спогадами про героя його мама Галина Михайлівна.

Своє двадцятиріччя Юрій зустрів на Савур-Могилі. «Дитино, чи є у вас щось їсти»? – питала матір. «У нас є все, що потрібно, не переживай. Голодними не сидимо». Натомість день народження святкували без води, з банкою згущеного молока та соняшниковим насінням під обстріли ворожої артилерії. Та попри це вистояли. І коли отримали наказ залишити висоту, Юрій виходив останнім зі своїми побратимами.

Це було 19-го серпня, саме тоді християнський світ відзначав свято Преображення Господнього. А вже у вересні бригада повернулася на постійний пункт дислокації для розформування.

«Після повернення з війни Юра змінився. А ще з’явилися проблеми зі здоров’ям, утім числі й з рукою. Ми звернулися до медиків, але ті лише знизували плечима та пояснювали, що нічим зарадити вже не можуть. Операція теж не дасть результату. Відтоді син майже нічого не міг робити нею. Йому дали інвалідність. Згодом одружився та переїхав жити у сусіднє село», – розповідає матір.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій Мельничук, як і більшість чоловіків, звернувся до ТРЦ (військкомату), але йому відмовили. Після чого ходив ще п’ять разів, і усі п’ять разів відмовляли. Він злився, й переймався тим, що його знайомі хлопці стали на захист держави, а він не може.

Мамі для заспокоєння говорив, що не збирається нікуди йти, а двоюрідній сестрі Настусі зізнався, коли не візьмуть у ЗСУ, піде у добровольчий батальйон, звідти точно не виженуть, і не відмовлять. Але він не знав, що повістку йому все ж принесли, та матір навідріз відмовилася її брати. Не могла жінка, і не хотіла віддавати єдину дитину на вірну смерть після Савур-Могили, хоча розуміла усю серйозність ситуації. Але від долі не втечеш. 

28-го квітня 2022 року серце захисника Савур-Могили зупинилося назавжди. Це сталося раптово. Юрію було 27. Війна підірвала здоров’я молодого чоловіка, а згодом забрала і його життя. 

З родини Мельничука воювати пішли шестеро: рідні дядьки, один з яких –  Юрій Амірханян загинув на Бахмутському напрямку у липні 2023, двоюрідні брати Богдан та Володимир, котрий втратив кінцівку на полі бою, та чоловік тітки Наталії. Війна по-різному наклала відбиток на долю кожного з них, у когось відібрала здоров’я, у когось – життя. У Ганни Михайлівни вона забрала одразу трьох рідних людей: сина, брата та сестру, котра померла від онкології поки її син воював. Жінка й досі не змирилася з смертю єдиної дитини, вона щодня ходить на могилу і розмовляє зі світлиною на хресті. 

19-го серпня у селі Микуличі відбулося відкриття пам’ятної дошки на території гімназії на честь загиблих її випускників – Юрія Амірханяна та Анатолія Гуцалюка. Разом із ними громада вирішила вшанувати і померлого Юрія Мельничука, котрий також навчався у цьому закладі. Так, він не віддав своє життя на полі бою, але він брав участь у боротьбі за незалежність України у перші дні війни 2014-го у 19 років. Рвався на фронт у 2022-му. І напевно був би там, якби не смерть, яка одного квітневого дня забрала його молоде життя. 

Автор Жанна Білоцька

Фото з архіву родини Юрія Мельничука




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 Липня, Субота