Врятував два життя: виповнюється десять років із дня загибелі Героя Ілляшука Михайла з Оваднівської громади
Михайло Ілляшук – кадровий військовий із села Свійчів, Оваднівської громади. Служив у 1-ій Галицько-Волинській радіотехнічній бригаді, старшим сержантом ЗСУ. Загинув, захищаючи суверенітет і державну цілісність України в АТО під час обстрілу аеродрому Краматорська 10-го лютого 2015 року. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Герою присвоїли звання «Почесний громадянин» міста Володимира та Волинської області.
Після закінчення 9 класу загальноосвітньої школи у селі Галинівка, Михайло Ілляшук пішов навчатися у володимирський сільськогосподарський технікум, нині агротехнічний коледж. Коли виповнилося 19,5 років, пішов в армію. Строкову службу проходив у місті Балаклія, Харківської області. Прослуживши півтора року, вирішив продовжити кар’єру у ЗСУ та підписав контракт із 51 бригадою. Через рік, звільнився з армії, щоб допомагати родині, оскільки стан здоров’я батька погіршився.
Після служби пішов працювати охоронцем на Володимир-Волинську птахофабрику. Однак довго там не затримався, любов до війська взяла своє. Тож через деякий час, у 1998 році, Михайло знову заступив на службу, цього разу у 1-у Галицько-Волинську радіотехнічну бригаду.
У березні 2014 року, коли росія напала на Україну, їх почали відправляти на схід України. Ротації тривала недовго місяць-півтора, а потім на такий самий період відпускали додому. 3-го лютого 2015 року Михайло поїхав у чергову ротації. Батьки сина не хотіли відпускати, оскільки це була не його черга, але він виявив бажання сам. А вже 10-го лютого Михайло Ілляшук загинув під час обстрілу російськими бойовиками з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» аеродрому Краматорська.
“Була перша, друга, третя ротації. 3-го лютого він поїхав у четверту ротацію. Ми його не пускали, то була не його черга. Він хотів на Пасху побути вдома, бо то є село, щоб татові допомогти. Тож напросився сам раніше і поїхав. А 10-го лютого о 12 годині дня я до нього ще зателефонувала і запитала: “Міша, як в тебе справи”? А він мені єдине, що сказав: “Мамо, я дуже зайнятий, я в штабі, получаю продукти, в нас тут багато начальства, я тобі передзвоню пізніше”.
“І вже о 12:15, за розповідями хлопців, він загинув. Михайло приніс зі штабу ще з одним солдатом мішок тушонок і вони мали обідати. Зварили борщ червоний і чують, ніби щось шумить. І хлопці вийшли з бліндажа подивитися, що це таке. Почали “бризки” падати й вони почали розриватися, зробилася паніка, почали втікати, хто куди. Мій син два метри не добіг в схованку-бліндаж. Тоді багато військових загинули”, – поділилася споминами мама Михайла, пані Ольга.
Михайло Ілляшук загинув на місці обстрілу, тіло посікло близько сотні осколків. Однак, Герою вдалося зберегти життя двом іншим військовим. Через три дні після загибелі, 13-го лютого тіло чоловіка привезли додому. А 14-го лютого, на День закоханих, попрощалися із Михайлом навіки. Похоронили Героя у закритій труні на кладовищі у рідному селі Свійчів Оваднівської громади. Батьки ходили на упізнання, також на місці обстрілу були хлопці із бригади Михайла Ілляшука, тож вони бачили все на власні очі і змогли підтвердити, що це саме він.
“Кажуть, як блискавка блиснула з ясного неба, так і дитини не стало. От так і живемо”, – ділиться мама Ольга.
Михайло був єдиним сином у родині. У нього залишилися батьки, у яких значно погіршився стан здоров’я після важкої втрати. Син військового Олександр, якому на той час було 10 з половиною років, а нині – це вже дорослий 20-річний парубок та дружина Орися, з якими чоловік проживав у Володимирі на зйомній квартирі. Майже відразу після втрати чоловіка, Орися змінила підбори на берці, та зайняла місце коханого у строю. У 2015 році, після загибелі бійця, на засіданні міськвиконкому прийняли рішення про видачу ордера на квартиру, яку придбали за кошти міського й обласного бюджету для дружини та сина загиблого військовослужбовця Михайла Ілляшука.
За характером Михайло був спокійний, завжди приїжджав допомагати батькам у село. Був товариським, мав багато друзів, зі всіма міг знайти спільну мову, його поважали у колективі. Про це свідчить і те, що у 2015 році на його похорон приїхали близько півтори тисячі людей.
“Якщо щось треба було у військовій частині, то посилали його. Бо казали, Міша, йди ти, бо ти договоришся. Спокійна дитина була. Посилали його ще до 2014 року на підвищення звання вчитися, але він не дуже хотів. Казав, навіщо мені це, мені добре старшим сержантом бути. Всі поважали його”, – пригадує пані Ольга.
Михайло Ілляшук нагороджений медалями “Ветеран війни”, “За сумлінну службу”. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року Михайла Ілляшука нагородили орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У квітні 2015 року рішенням Володимир-Волинської міської ради герою посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського», а в 2020 році – «Почесний громадянин Волинської області».
Пам’ятні меморіальні дошки Михайлу відкрили у його рідній школі, в агротехнічному коледжі, де він навчався, у військовій частині, де служив. А в січні цього року його ім’я увіковічили на Алеї Слави загиблих Героїв, яку відкрили нещодавно в Овадному.
