«Соціальні послуги — це допомога для людей і інвестиція в громаду», — заступник міського голови Володимира про розвиток системи підтримки родин
У Володимирській громаді за останні роки суттєво розширили систему соціальних послуг. Тут запровадили послугу супроводу під час інклюзивного навчання, раннє втручання, денний догляд для дітей з інвалідністю та програми психосоціальної підтримки. Частину з них вдалося впровадити завдяки співпраці з міжнародними партнерами та громадськими організаціями.
Ми поспілкувалися з Андрієм Гудимом, заступником міського голови, про те, які послуги сьогодні найбільш потрібні в громаді, як виявляють нові потреби мешканців і з якими викликами стикається система соціального захисту.
— Чому розвиток соціальних послуг для сімей важливий для вашої громади?
— Соціальні послуги — одні з найбільш необхідних і водночас складних для вимірювання, адже їхній результат пов’язаний із добробутом людей. Це ті послуги, які формують комфортне середовище для життя родини.
Якщо сім’я може повноцінно функціонувати в громаді, коли старші люди отримують необхідну підтримку, дитина, яка має інвалідність чи потребує стороннього догляду, має доступ до послуг, а батьки можуть працювати, — тоді родина не розглядає переїзд чи пошук кращих умов за кордоном. Люди залишаються в громаді: працюють, здобувають освіту, користуються медичними, соціальними й культурними послугами.
Розвиток соціальних послуг — це інвестиція в розвиток громади.
Без належного забезпечення базових соціальних послуг, які держава гарантує через органи місцевого самоврядування, говорити про розвиток громади неможливо.
— Що змінилося за останні 2–3 роки в підході до підтримки родин?
— Завдяки співпраці з ЮНІСЕФ ми змогли більш комплексно перезавантажити систему соціальних послуг у громаді. До базових послуг додалися нові.
Зокрема, з’явилася послуга медіації. Надавач послуги — медіатор — допомагає врегульовувати конфлікти, вести переговори та опрацьовувати умови вирішення спору. Сьогодні вже працює підготовлений медіатор, який долучається до складних випадків, завдяки його роботі вдалося врегулювати приблизно десять ситуацій.
Ми також запровадили механізм надання послуги супроводу під час інклюзивного навчання. Важливо: ідеться саме про асистента дитини, а не асистента вчителя. Це соціальна послуга, яка дає змогу дитині навчатися у звичайній школі та отримувати необхідну підтримку. Фахівці не втручаються в освітній процес. Вони допомагають пересуватися, орієнтуватися в просторі, супроводжують дитину в закладі освіти, під час екскурсій і навчальних поїздок і допомагають у щоденних потребах.
Ще один напрям — послуга формування життєстійкості — це безкоштовна комплексна психосоціальна підтримка, спрямована на зниження рівня стресу, адаптацію до кризових ситуацій і навчання методів самодопомоги. Центри життєстійкості стали місцем, де люди можуть отримати комплексну підтримку — психологічну, соціальну та інформаційну допомогу.
Також у громаді з’явилася послуга раннього втручання. Уже дві сім’ї з малюками віком до 4 років, що мають порушення розвитку, отримують фахову допомогу й супровід у розвитку дитини, її побутових навичок, щоб уникнути погіршення стану. Цю послугу вдалося впровадити саме завдяки співпраці із «Джерелом» і ЮНІСЕФ.
Крім того, у громаді з’явилися послуга денного догляду дітей з інвалідністю й послуга соціальної адаптації ветеранів війни та членів їхніх сімей. Послуга денного догляду, зокрема, передбачає перебування дітей у безпечному просторі, де вони можуть розвиватися, спілкуватися з однолітками та брати участь у заняттях відповідно до своїх потреб і можливостей. Діти перебувають у центрі під наглядом фахівців, а батьки у цей час можуть працювати або вирішувати інші важливі справи.
Паралельно проводимо групи взаємопідтримки для батьків-вихователів і прийомних батьків, батьків, які виховують дітей з інвалідністю, а також для людей, які зазнали непоправних наслідків у зв’язку з військовою агресією.
Загалом ми впровадили шість нових соціальних послуг.
— Які соціальні послуги сьогодні є найбільш потрібними? Чому саме вони?
— Якщо оцінювати статистично, то це послуга формування життєстійкості. За період її впровадження охоплено понад дві тисячі осіб й організовано більше ніж 250 заходів. Спеціалісти Центру життєстійкості проводять тренінги, працюють над запобіганням професійному вигоранню, посиленням співпраці в колективах, формуванням здорового мікроклімату. Ці заходи проходять у різних установах.
Другою за охопленням є послуга соціальної інтеграції та реінтеграції. Її надають соціальні працівники та психологи, і вона працювала ще до проєкту та продовжує функціонувати зараз.
Третьою за кількістю отримувачів є послуга представництва інтересів. Це посередницька допомога вразливим верствам населення та особам у складних життєвих обставинах для захисту їхніх прав, оформлення документів тощо.
— Як ви вчасно виявляєте нові потреби й реагуєте на них: хто в цьому ключовий — надавачі, громада, мешканці?
— Велике значення мають надавачі соціальних послуг. Сьогодні існує реєстр надавачів, і саме вони часто першими бачать, яка послуга потрібна людям. У нашій громаді працює кілька таких організацій: «Червоний Хрест», «Карітас» та громадська організація «Берег надії». Вони щодня працюють із людьми й добре відчувають їхні потреби, тому можуть підказати, де громада має посилити підтримку.
Водночас важливою є і безпосередня комунікація з мешканцями — через особисті візити, звернення та опитування. Але рішення про впровадження нових послуг базується не на поодиноких запитах, а на системному аналізі потреб громади.
— Які послуги планують розвивати наступними? І чому саме їх?
— Є послуги, потребу в яких ми розуміємо, але вони не завжди швидко адаптуються в невеликих громадах. Наприклад, деякі послуги у великих містах мають сотні отримувачів, а в нас — значно менше. Так, навіть послугою раннього втручання наразі користується лише 2 сім’ї.
Тому поки що рано говорити про масштабне впровадження нових послуг. Ми аналізуємо потреби та працюємо з надавачами, щоб зрозуміти, чи доцільно створювати нову послугу в громаді, чи краще координувати її надання або закуповувати в тих організацій, які вже мають відповідний досвід.
Один із напрямів, який ми розглядаємо, — підтримане проживання для дорослих людей з інвалідністю. Йдеться про підтримку в повсякденному житті: допомогу з побутом, розвиток навичок самостійності, соціалізацію. Іноді людина може жити вдома завдяки підтримці рідних, але коли опікуни більше не можуть піклуватися про людину, вона опиняється без необхідної допомоги. Тому такі послуги можуть стати важливою підтримкою, навіть якщо потреба в них поки що невелика.
— Що допомагає вам розвивати власну мережу підтримки?
Допомога з’являється тоді, коли є чітко сформована потреба.
У нас розвинена співпраця з партнерами, як українськими, так і міжнародними. Наприклад, партнери з німецького міста Цвікау підтримують розвиток Інклюзивно-ресурсного центру в громаді. Також активно долучається навчальний центр «Надія», який розвиває власний осередок і працює з людьми, що мають психічні порушення.
Є й інші приклади співпраці, зокрема розвиток наставництва, для якої підготовлені фахівці та вже є підопічні. Наставництво полягає в добровільній, регулярній і безоплатній підтримці дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, та молоді до 23 років з їх числа , дітей з сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, неповнолітніх вагітних тощо. Це діти і молодь, які проживають як у родинах, так і у закладах. Повнолітній наставник стає для підлітка старшим другом, який допомагає адаптуватися до самостійного життя, розвивати таланти та соціалізуватися.
Наші партнери допомагають розширювати мережу підтримки: вони не замінюють роботу комунальних установ, але доповнюють її, беручи на себе ті напрями допомоги, які можуть якісно реалізувати.
— Які головні виклики в розвитку соціальних послуг сьогодні?
— Один із головних викликів — фінансовий ресурс. Сьогодні велика частина потреб стосується саме матеріальної підтримки: продуктових і гігієнічних наборів, адресної допомоги. Для людей, які перебувають у складному матеріальному становищі, ці потреби лише посилилися через війну.
Також є кадровий виклик. Після початку повномасштабної війни частина людей виїхала за кордон разом із сім’ями, і це відчутно вплинуло на ринок праці. До того ж зарплати соціальних працівників, психологів чи реабілітологів не завжди відповідають рівню навантаження й складності роботи. Держава працює з цією проблемою.
Ми намагаємося утримувати кадри належними умовами праці та можливістю довгострокового розвитку в системі соціальних послуг.
Фахівці соціальної роботи потребують підтримки не лише матеріальної, а й емоційної: суспільство має відзначати та цінувати їхню працю.
— Якщо родина відчуває, що їй потрібна підтримка — куди звертатися? Чи є інструменти або онлайн-навігатори?
— Насамперед усю інформацію про соціальні послуги можна знайти на сайті міста Володимира. Там є чіткий перелік послуг для різних категорій мешканців — ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю та інших жителів громади.
Окрім цього можна скористатися онлайн-навігатором соціальних послуг у Волинській області. Там є вся інформація про доступні соціальні послуги в конкретних громадах.
Крім того, проконсультувати та скоординувати людину можуть працівники центрів надання адміністративних послуг або Центр соціальних служб. Звернутися ви можете телефоном +380 93 97 99 818 або за адресою: вул. Івана Франка, 8.
Я пишаюся тим, що в нашому місті налагоджена взаємодія та комунікація між різними структурами — як комунальними, так і приватними. Не буде перебільшенням сказати, що навіть якщо людина звернеться до працівників готелю чи іншого закладу гостинності, їй обов’язково підкажуть, куди звернутися по допомогу.
— Якою ви бачите систему соціальних послуг вашої області чи громади через 3–5 років?
— Наступні кілька років ми плануємо зосередитися на масштабуванні послуг, що вже працюють, аби вони були доступні усім мешканцям громади. Тому маємо намір продовжувати активно комунікувати з громадою та переймати досвід інших українських громад, європейських міст.
