Повернувся із-за кордону, щоб захищати свою країну: історія бійця з Володимирської громади, який втратив руку на війні

Тарас Ліпейко житель села Заріччя Володимирського району на Волині. За освітою політолог, довгий час працював у Володимирській філії Волиньобленерго, потім звільнився і заснував власну справу. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, був за кордоном, але повернувся в Україну.

46-річний боєць Тарас Ліпейко розповів про бойовий шлях, поранення та плани після протезування, – пише Суспільне.

«Вирішив повернутися додому з-за кордону, бо знав, що навіть моя участь може бути вирішальною для боротьби України проти нашого «сусіда», — говорить волинянин.

У липні 2022 року чоловік пішов добровольцем в 39-й зенітно-ракетний комплекс. Після навчань потрапив в Запорізьку область, де був начальником радіолокаційної станції.

«Саме в бойових діях я участі не брав. Ми – радіолокаційна розвідка, прикриття піхоти. Ми виявляли ціль в небі, а вже інші приймали рішення на знищення. Наші війська не літають, але дають іншим літати», — говорить військовослужбовець.

Торік 30 вересня російські війська завдали удару по радіолокаційній станції, начальником якої був Тарас Ліпейко. Внаслідок поранення захисник отримав контузію, опіки, втратив ліву руку, але завдяки побратиму Михайлу Бичку, зізнається, вижив.

«Він виявив в небі камікадзе – ланцет і попередив нас. Я останній вибігав, позаду мене ланцет спрацював і я постраждав найбільше. Я втратив руку, захищаючи державу, але залишився живий. Так ми виборюємо незалежність», — каже боєць.

Після поранення Тарас Ліпейко лікувався у госпіталях Дніпра та Києва. З листопада минулого року проходить реабілітацію у центрі «Галичина» на Львівщині, готується до протезування методом остеоінтеграції.

«Так само як зубний імплант, в кістку, яка залишилася, через те, що в мене висока ампутація, ставиться імплант. Він вживляється, загоюється, і це є метод кріплення протезу», — розповідає захисник.

За бойову роботу Тарас Ліпейко отримав дві нагороди: «Золотий Хрест» від Головнокомандувача ЗСУ та ветерана війни «Учасник бойових дій». 

«Якби ще раз запитали – чи підеш в армію, то ще раз пішов би, знаючи навіть, що таке зі мною буде. Не шкодую, що пішов. Не шкодую про те, що сталося. Це війна», — зізнається військовослужбовець.

Після протезування Тарас Ліпейко хоче повернутися на військову службу до своїх побратимів, хоча рідні його рішення не схвалюють.

«Поки я відчуваю, що я маю сили – буду йти до кінця у цій війні. Бо це війна на знищення держави та української нації. Я хочу для своїх дітей кращого, тому повністю готовий віддати своє життя», — наголошує військовослужбовець.