Подружжя фотографів з Володимира поєднує кохання один одного та до спільної справи

В одній руці відеокамера, а в іншій фотоапарат – саме так найчастіше проводить вихідні подружжя Анни та Олександра Корнілових. Сімейним підрядом відеографа та фотографа, у яких на двох одразу чотири камери, вони одними з перших у Володимирі-Волинському почали надавати послуги зі зйомки весіль та інших урочистих подій.

У круговерті чужих свят непомітно минають і власні дні народження та свята, які вони проводять на роботі. Та незважаючи на постійну зайнятість, сімейна пара не втрачає той вогник любові один до одного, без якого важко уявити щасливу родину, – пише журналістка Тетяна Ізотова для газети “Слово правди“.

Не зміг прийти на перше побачення

Анна та Олександр разом уже майже 20 років. На той час 25-річний Саша працював майстром на цукровому заводі, а 22-річна Аня у лабораторії пункту бурякоприймання. Симпатична дівчина одразу впала у вічі юнаку, який через скромність довго не наважувався запросити її на перше побачення.

– Він приходив до мене в кабінет і просто мовчки сидів на стільчику, – сміючись, розповідає Аня, – а коли нарешті запросив на побачення, то не зміг на нього прийти, бо через поломку на заводі мусив затриматись на роботі. Тоді мобільних телефонів іще не було, тож, аби попередити мене, телефонував на стаціонарний і передав повідомлення через інших людей. Невдовзі перше побачення таки відбулось і відтоді ми не розлучаємось. 

Після трьох місяців «цукерково-букетного» періоду закохані почали жити разом, а менш ніж за пів року побрались. На весілля молодятам Анін тато подарував відеокамеру. На початку нульових таким «гаджетом» міг похвалитись далеко не кожен та й професійних відеоператорів місті можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Одним з них був двоюрідний брат Олександра, котрий надихнув його і собі спробувати таку «халтуру» у вільний від роботи час. Тим паче, що на цукровому заводі починались фінансові проблеми, а молодій родині потрібно було ставати на ноги.

– Перша моя зйомка була на Анін день народження 3 жовтня 2005 року. Знімав тоді весілля у знайомих і дуже хвилювався за результат, але вийшло досить непогано, а сам процес дуже захопив. Єдине, що монтувати менше подобалось, але невдовзі це взяла на себе Аня, – розповідає Олександр.

– Коли у Саші почало з’являтись усе більше замовлень, йому не вистачало часу на деякі технічні моменти, до прикладу, навіть на те, щоб «перегнати» відзнятий матеріал з камери на комп’ютер, – додає Анна. – Адже на вихідних з ранку до вечора він був на зйомках, а у понеділок йшов на роботу. Тож я потрохи почала включатись у процес, поступово опановуючи програми відеомонтажу та саму відео- та фотозйомку.

Кількість замовлень, особливо у весільний сезон срімко зростала, а відтак усе частіше Аня брала у руки камеру та вирушала на зйомки, спочатку із чоловіком, а потім і сама. Відеографам-початківцям дуже допомогли поради та майстер-класи від досвідчених колег з Рівного та Турійська, у котрих Саша з Анею переймали досвід, а з розвитком інтернету почали самі вчитись онлайн по тих матеріалах, які знаходили в мережі.

І навіть зараз не перестають опановувати сучасні технології, адже світ цифрого відеозапису та монтажу не стоїть на місці. Саме тому і техніку оновлюють кожні два роки, купуючи одразу по дві однакові камери та фотоапарати, аби і Сашині і Анині клієнти отримували зображення однакової гарної якості.

Через декілька років суміщення із основною роботою, відео- та фотозйомка перересла з улюбленого хобі та підробітку в основний вид діяльності. Подружжя оформило «ФОПи» і почало справно сплачувати податки. Проте вони розуміють, що знімати до глибокої старості навряд чи зможуть, а відтак замислюються над додатковим бізнесом, який і допоможе забезпечити життя на пенсії.

Зараз за плечима у них сотні відзнятих весіль, днів народжень, хрестин, випускних і навіть похорон, упродовж яких знайомились з безліччю різних людей, чиї історії доводилось проживати та пропускати крізь себе. За час роботи Анін і без того сильний характер став куленепробивним, а скромний Саша став більше комунікабельним та відкритим.

Безліч кумедних випадків трапилось за 15 років відеозйомок, а інколи навіть містичних, коли, наприклад, уся техніка у день весілля і навіть під час монтажу просто відмовлялась працювати. Проте далеко не про всі випадки можуть розповісти оператори, адже дотримуються негласного правила – не обговорювати з іншими своїх клієнтів.

Подружжя відеографів зауважує, що часто доводиться ставати психологами для клієнтів, котрі діляться з ними сімейними проблемами. А ще завдяки чималому досвіду весільних операторів, Саша з Анею просто під час святкування дають поради щодо традицій, яких уже мало хто дотримується, і підказують, «що за чим» має відбуватись на весіллі у випадку якось заминки. 

Своє сімейне відео майже не знімають

До того, що їхніх батьків на вихідних часто немає вдома звикли обидві доньки Корнілових. Подружжя виховує творчих та спортивних дітей – 17-річну Таню, яка навчається у Володимир-Волинському педколеджі і дуже любить малювати, та 11-річну Поліну, яка успішно займається гімнастикою і за декілька років уже стане майстром спорту.

Відпочиває родина, коли немає замовлень, а це, як правило, період церковних постів. Як тільки є можливість, сідають у авто і вирушають у мандрівку: на дачу на Світязь, у ліс по гриби, влітку на море або у гори. До пандемії коронавірусу майже щозими після закінчення сезону весіль відвідували найцікавіші міста Європи, побувавши у Парижі, Римі та інших туристично привабливих місях Італії і Франції. І що цікаво, у подорожі їдуть без камер, бо під час відпочинку хочуть максимально відійти від усього, що пов’язане з роботою. Тому власного сімейного відео у Корнілових дуже мало.

Коли торік почався карантин, сприйняли цей період без трагізму, адже зовсім не відчули незручностей, запевняє Аня. За тих кілька місяців, доки не мали нових замовлень, хоч і незвично було суботи та неділі проводити удома, проте анітрохи не сумували – багато гуляли біля Луги, яка протікає неподалік їхнього дому, подоробляли старі замовлення, впорядкували сімейний фотоархів і майже добудували будинок. А ще уперше за довгий час на релігійні свята та свої дні народження нарешті були з родиною.

Після закінчення локдауну замовлення потрохи почали надхдити, але всеодно не в такій кількості, як раніше. Зараз Аня і Саша роблять більший акцент на фотозйомку, адже замовлень на відео щороку стає все менше. Якщо раніше бували роки, коли за місяць знімали по декілька десятків весіль і навіть брали на допомогу ще одного оператора, то зараз за місяць може бути лише одне-два замовлення.

Та подружжя не засмучується і шукає інші сфери для підробітку: знімають світлини для випускних альбомів у дитсадках, школах та училищах, займаються друком фотоальбомів, картин на полотні, а минулого року перші в місті почали робити «живі» фотоальбоми – це коли наводиш камерою смартфона на світлину і зображення на екрані починає рухатись, неначе живі фотографії у фільмі про Гарі Поттера.

Секрет подружнього щастя

Хоча більшість часу подружжя Корнілових проводять разом, але навіть коли доводиться бігти на різні замовлення, анітрохи не ревнують один одного, адже на сто відсотків упевнені в партнері. А без довіри та розуміння, кажуть, у їхній професії, як і загалом у кожній родині, ніяк. Те, що займаються однією справою, Корнілови вважають великим плюсом, адже знають і розуміють тонкощі роботи, а також завжди готові підтримати, допомогти і навіть замінити один одного.

– Часом приходимо обоє зі зйомок, коли уже далеко за північ і обговорюємо день, що минув, ділимось враженнями, переглядаємо відзняті кадри, даємо один одному поради щодо різних технічних моментів, а лягаємо спати уже під ранок. Добре, що ми закохані не лише один в одного, а і в свою роботу, бо інакше б не витримали стільки років у такому шаленому ритмі, – зазначає Олександр.

День усіх закоханих вони, як правило, проводять на роботі, проте щоб влаштувати романтику їм не потрібен «червоний день» у календарі. Аня і Саша в один голос кажуть, що цінують кожну хвилину, яку проводять разом, адже за буденною метушнею часу для себе і своєї половини залишається небагато. А не втрачати почуття один до одного їм допомагають певні ритуали – до прикладу, іще не було у них такого, щоб коли хтось йде на зйомку і не попрощався перед цим поцілунком та ніжним зізнанням у коханні. З таких теплих маленьких моментів, наче з пазлів, і складається секрет сімейного щастя Корнілових. 

– Завжди кажу молодятам, що для того, аби в сім’ї все було добре, потрібно навчитись жити один з одним, – зазначає Аня. – Я це відчула через десять років спільного життя, коли позаду лишились непорозуміння та негаразди, які пережила наша сім’я, і прийшло усвідомлення того, що ми насправді щасливі люди, адже кохаємо і цінуємо один одного, маємо двох чудових дітей та займаємось улюбленою справою, яка ще й приносить дохід, якого вистачає на задоволення наших потреб. А що ще потрібно у житті?