Перед прийняттям незалежності в школах виховували жовтенят, піонерів, комсомольців, але рідко казали, що ми українці: почесний вчитель української мови Павло Глущук з Володимира
До прийняття Україною незалежності був зроблений довгий шлях відсторонення від комуністичних наративів, привитих нам ворожою владою. Національно свідомих володимирчан, які готові просувати українізацію, були одиниці. Павлу Глущуку вдалося бути їх поводирем.
Він вчився на філолога в Київському національному університеті імені Шевченка, й залишив за собою слід у списку найуспішніших студентів. Вчитель пам’ятає, як у 60-х роках минулого століття багато зарубіжної літератури, яка його цікавила та по якій треба було вчитися, забороняли перекладати українською мовою.
Після закінчення навчання на початку 70-х років Павло Матвійович поїхав до Ужгорода працювати на місцевому телебаченні, проте пробув там недовго. Видання очолила комуністична пропаганда і хлопець не став озвучувати її тексти на радіо.
Тоді Павло повернувся на малу батьківщину – в село Овадне, де навчав школярів української мови протягом 15-ти років. Також він працював у ЗОШ № 1 протягом десяти років.
“Надзвичайно приємно, що учні пам’ятають мене, вітаються та навіть телефонують, щоб поцікавитися моїми справами, навіть через десятки років, відколи я вийшов на пенсію”.
З його спогадів, перед прийняттям державою незалежності в школах виховували жовтенят, піонерів, комсомольців, але рідко казали про те, що ми українці.
У 70-х роках місцеве правління запропонувало Павлу Матвійовичу, як почесному вчителю української мови, стати директором новоствореного Товариства української мови. Пізніше ця організація отримала назву “Просвіта” та діяла в багатьох куточках України.
Збори “Просвіти” проводили в нинішньому костелі, називалися вони «ліра». У товаристві, яке займалося українізацією, були і комуністи.
“Ми були серед тих, хто ставив вимогу прийняття УРСР української мови, як державної. “Просвіта” організовувала та брала участь у мітингах. Наше товариство відвідували установи, організації та села, щоб підіймати національну ідею, пізнавати історію та проводили курси з української мови”.
Також “просвітяни” організовували в Будинку культури вечори пам‘яті багатьох видатних українців: письменників, політиків та істориків. Це багатьом не подобалося, але вчитель зі своєю командою робив це. Особливо активно до прийняття Україною незалежності.
Потім ця робота втратила свою актуальність. Проте не вичерпала себе. І зараз, як ніколи, потрібна знову. Адже ми вступаємо в новий період відродження української нації.
Займався чоловік і журналістикою: після вчителювання декілька років працював на телеканалі АТМ “Володимир”. Знімав власні проєкти дослідницького змісту про вулиці міста, був ведучим та писав статті.
Павло Глущук – не лише досвідчений вчитель української мови, який десятиліттями прививав дітям любов до української мови, а й відданий державі націоналіст, який відстоював нашу незалежність в часи критичної необхідності.
Усе своє життя чоловік присвятив роботі над просвітницькою діяльністю українців та володимирчан зокрема.
В тембрі його голосу відчувається вся відповідальність за надану допомогу українцям. За те, що вчив ставати на ноги, опираючись на знання.
Вік бере своє: зараз учителю важко навіть читати книги. Павло Матвійович розуміє, що його справі потрібні наступники: молоді, свідомі та палаючі ідеєю розвитку української нації. Вчитель залюбки поділиться своїми знаннями та баченням розвитку нової “Просвіти”, яка може працювати на рівні громади, просуваючи українізацію.
До вашої уваги у відео представлені спогади та роздуми Павла Глущука щодо ставлення українців до своєї мови, культури та ідентичності та бачення її подальшого розвитку.
