Пам’ятник-пень, череп із кістками, престол: чим дивує найстаріше кладовище Волині
Лодомирське кладовище у Володимирі – найстаріше на Волині. Віднедавна тут почали проводити екскурсії. І навіть взялися оцифровувати інформацію про надгробки.
Як дбали про пам’ять двісті років тому, що означають рушники та стрічки на могилах і для чого інформацію про цвинтар збираються розмістити в інтернеті – в сюжеті «12 Каналу», передають Волинські новини.
Древня брама при вході на кладовище височіє тут із 1840 року. Вона покрита тріщинами, але як на свої двісті років – у доволі гарному стані. Чого не скажеш про її ровесницю – капличку в центрі кладовища. Це територія з польськими похованнями.
«Це найстаріше поховання, яке вдалося знайти на Лодомирському кладовищі. Воно датується 1827 роком і належить Констанції Клосовській. Це власне можна побачити на табличці, яка вмурована в саму каплицю. На жаль, немає відомостей, ким була Констанція, але, очевидно, це була дуже багата родина, тому що не кожен міг собі на той час дозволити побудувати таку величезну каплицю», – розповідає співробітниця державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Орися Вознюк.
Надгробки як зріз історичної епохи. У XVII-XVIII століттях було дуже модно робити на пам’ятниках знаки смерті. Череп та кістки означали не щось моторошне, а природний розвиток подій. Такі знаки є на польських надгробках.
«Обов’язково мали бути черепи і складені впоперек кістки. Це символізувало закінчення земного життя, перехід до підземного світу», – пояснює Орися Вознюк.
Історію одного з пам’ятників у Володимирі вважають дуже романтичною. Тут поховане подружжя Ольшанських. Після смерті молодої дружини чоловік дуже сумував і невдовзі ліг із нею в одну могилу. Його сестра подбала, щоб його почуття увіковічнили.
«Він засумував за своєю дружиною і невдовзі помер. Він помер у 1857 році, а Іоанна Ольшанська померла в 1853 році у віці 26 років», – говорить науковиця.
Один із пам’ятників на Лодомирському кладовищі зібрав найбільше символів. Знавці читають його як книгу. Ймовірно, тут похований чоловік на ім’я Віктор Бєльські. Частина прізвища не збереглася. Йому був 31 рік.
«Тут є віночок. Вінки традиційно ставили на чоловічих могилах. Бачимо лілію. Лілія завжди символізувала чистоту. Її робили на пам’ятниках тій людині, яка померла неодруженою», – каже Орися Вознюк.
Якщо на пам’ятнику є листя пальми, то це означало, що за життя людина була дуже хорошою. Пальма символізує душевну чистоту. Однак особливий цей пам’ятник ще й завдяки людині, яка його створила. Зберігся підпис автора монумента.
«Ян Рудніцкі, місто Варшава. Очевидно, цей пам’ятник замовляли у Варшаві. Батько Ян Рудніцкі та син Ян Рудніцкі – одні з найкращих скульпторів і художників Польщі», – зазначає науковиця.
Лаврове листя розміщували на пам’ятниках воїнам, бо воно символізує перемогу. Квітка маку – це знак переходу від земного життя до потойбічного світу. Якщо людина була моряком – на могилі міг бути якір, а якщо пам’ятник мав вигляд дерева з пеньками – це вже інформація про сім’ю.
«Якщо такий пам’ятник ставили, то в основному на матері, яка померла. І ми бачимо по боках кілька пеньочків. Ці пеньочки символізували, скільки дітей вона залишила по собі. Пізніше почали ставити такі величезні пам’ятники, ніби один пень і хрест. Це означало, що пішла остання людина з роду і повністю весь рід зрубаний», – зауважує Орися Вознюк.
Рушник на пам’ятник колись вішали тільки чоловіку, жінці ж – фартух або хустку. Стрічки чіпляли на надгробки неодруженим дівчатам. А могилу священника вирізнити чи не найпростіше.
«Могила священника мала мати вигляд престолу, на якому обов’язково мала бути розгорнута Євангелія, і на тій Євангелії можна було прочитати 10 Божих заповідей», – говорить Орися Вознюк.
Науковиця переказує обряд поховання, якого деякі дотримуються в Україні й дотепер: «Ми всі знаємо, що коли виносять покійника з хати, обов’язково треба три рази стукнути труною в одвірок дверей. Це дуже давня традиція. Коли виносили покійника з хати, йому треба було попрощатися. Вважалося: якщо три рази стукнути в цей одвірок, то він уже не повернеться додому в образі злого духа».
Із літа минулого року на кладовищі проводять екскурсії. Збирали кошти на 100-ту бригаду та волинським медикам. Зараз же списують інформацію з надгробків у спеціальний зошит, щоб перенести її у комп’ютер та оцифрувати.
Планують зробити сайт, щоб люди з інших міст та країн із корінням у Володимирі могли знайти дані про своїх родичів. Поки що на Лодомирському кладовищі облікували близько шести тисяч могил.
