Наші діти навчають батьків молитв удома, – вчителі недільної школи володимирського храму розповіли про важливість своєї місії
У Володимирі при Храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії ПЦУ уже декілька років функціонує недільна школа, яка навчає діток духовним цінностям. ЇЇ вчителі Неля Миколаївна Шевчук та Оксана Яківна Мочичук розповіли про своє покликання та важливість збереження традицій.
Розкажіть, як почався ваш шлях у недільній школі?
Неля Миколаївна: Я прийшла сюди як тільки започаткувалася церква Віри, Надії і Любові. Тоді отець Євген, який є настоятелем храму, запросив працювати в недільну школу з дітками. Оскільки він мене вже добре знав, бо ми разом з ним працювали в школі. Я сама вчителька молодших класів в другій школі. І колись отець Євген приходив до нас проводив уроки християнської етики. А потім запросив сюди.
Оксана Яківна: Я також працю вчителем початкових класів у ліцеї №3, прийшла пізніше. Два роки тому матуся Ольга запропонувала мені працювати в недільній школі з дітками. Я вирішила спробувати й погодилася. Все вийшло чудово, дітки ходять у великій кількості, близько 30 до свят, буває до Миколая починають більше ходити. Тут ми вчимо молитви, організовуємо свята, вивчаємо біблійні легенди, пісні. Діти ставлять запитання, які їх цікавлять, розказують про проблеми, які виникають в сім’ї, намагаємось згуртувати їх, розрадити, підтримати.
Неля Миколаївна: Вчителі міняються, мені здається, що я тут найдовше, з перших днів. Було по-різному, але завжди цікаво. Найбільше подобається те, що отець Євген і матуся Ольга дуже допомагає нам вчителям. Бо спочатку ми теж не знали за що братися і з чого починати. Спочатку радилася з ним. Запитувалася, як правильно провести урок, про що саме розповісти. Вже потім з’явилася відповідна спеціальна література, у якій була зібрана вся необхідна інформація. Дітки завжди приходять із задоволенням, шкода лише, що часто хворіють.
Чим займаєтесь на уроках недільної школи?
Неля Миколаївна: На уроках ми співаємо, ліпимо, вирізаємо. Ми поєднуємо наші уроки не лише з релігією, а й з сучасним життям. Вони люблять майструвати, малювати, ліпити. Я спочатку працювала в старшій школі. То там, перш ніж розповісти щось на уроці, потрібно перечитати дуже багато спеціальної літератури та добре підготуватися. А з меншими трішки легше, працюємо по дитячій Біблії. Ми стараємося і допомагаємо під керівництвом матусі Олі. Вона нам чітко каже, що робити і як, а ми вже робимо.
Оксана Яківна: Діти чекають цих уроків Питають, коли буде наступний. Якщо приходить свято, то вони трішки засмучуються, бо не буде уроку. Урок для них, як свято. І це тішить. Вони ще хочуть бесіди між собою, один з одним поспілкуватися, поспівати. Матуся Оля ще їх трішки задобрює і нас теж. В кінці кожного року ми проводимо виїзди на природу, екскурсії. Цього року ми їздили в Ляльковий театр до Луцька на виставу “Попелюшка”. Їздили середня і молодша групи. Потім в лісі був наш випускний. На природі ми проводили урок любові. Кожного року таке практикуємо.
Якого віку ваші вихованці, зі скількох років приводять діток до недільної школи?
Неля Миколаївна: Школу відвідують діти від 5 років. Навіть з чотирьох батьки хочуть, але ми беремо з п’яти.
Оксана Яківна: Це, як початкова школа. От як приводять діток на перше причастя, то ті так і починають ходити. Щоправда, потім дехто відсіюється. Перед війною було більше діточок, але багато виїхали за кордон. Але приходять на їхнє місце інші.
Неля Миколаївна: Ті, хто прийшов раз, приходять знову. Аби тільки побачили, а потім стає цікаво. Їх всіляко заохочують. Наприклад, цукерки дають на Новий рік, Різдво і Миколая. Коли ми свято проводимо, то в нас теж тоді “кипить” робота.
Оксана Яківна: От було свято Віри, Надії й Любові, потім буде цикл Новорічно-Різдвяних свят, потім весняні свята, зокрема День матері. Ми йдемо в ногу з часом. Приділяємо увагу і патріотичному вихованню. Нещодавно робили голубів миру і відправили їх бійцям на передову. А воїни прислали нам відео з подякою за підтримку. Діти все розуміють і переживають, адже у когось тато воює, або ж брат.
Неля Миколаївна: У нас Ольга Володимирівна має старшу недільну школу “молодіжку”. Багато її вихованців згодом служать в храмах прислужниками. Це як наш стрижень. Вони їздять колядувати, щедрувати, віншувати, а зібрані кошти вони витрачають, наприклад, на поїздку в Карпати. Вони туди щороку їздять. Це в них, як стимул. Молодші надивляться і питають: “А коли вже ми підростемо? Щоб теж ось так поїхати”.
Оксана Яківна: Ми думали, що цього року старші діти вже відійдуть, але ні. Вони ще ходять, збираються. Там навіть є ті, хто вчаться у вищих навчальних закладах, зокрема у нашому Володимирському педколеджі, технікумі чи вузах в інших містах, але на свята Різдвяні приходять і беруть активну участь у вертепі. Так що у нас така хороша і позитивна школа.
Які цінності прищеплює вихованцям недільна школа, чому на вашу думку її варто відвідувати?
Неля Миколаївна: На мою думку, коли ми росли, то це був зовсім інший час. А зараз Україна стає дійсно боголюбивою державою. Раніше був радянський союз і люди не вірили в Бога, не приймали його. А, коли Україна стала самостійною державою, то люди більш нахилилися до Бога, вони відвідують храми. Гляньте скільки в місті є храмів багато. А ми не ходили до церкви, бо нам забороняли. Нам не дозволяли хрестити дітей і вінчатися. А тепер відроджується традиція українського народу. І коли діти ходять в недільну школу, вони збагачуються духовно. Вони знають, що таке добро і що таке зло, як з ним боротися, як дружити і як любити. Ми з ними вчимо, що Бог – творець світу і Бог – це і є любов.
Оксана Яківна: Мені здається, що коли мама привела до церкви дитину, то разом із нею привела всю сім’ю. Це вносить в сім’ю нові традиції і зберігає їх. Церква прищеплює любов і згуртовує навколо головного – прагнення до миру. Дуже важливо, щоб ти не відчував себе одиноким в цьому світі, а церква об’єднує і тоді ми єдині в одній молитві, справі. Ми сильніші, коли згуртовані.
Неля Миколаївна: Все-таки ми дійсно щось доносимо до сердечка дітей. Ми вчимо дітей: якщо вам страшно, сталося щось погане, чи вам просто неспокійно, то помоліться і тоді стане легше. Наприклад, прочитайте “Отче наш”. У мене була така ситуація, про неї розповіла мама одного з наших учнів: її син проснувся вночі та чогось злякався, прибіг до неї й каже: “Я боюся спати, але вчителька в школі сказала, що в такій ситуації треба молитися”, і хлопчик став на коліна проговорив “Отче наш” і заснув. Значить психологічно воно торкається дитячої душі і віра дає велику силу. Так виходить, що наші діти вже вчать своїх батьків.
Оксана Яківна: Наприклад, на свята, зокрема Святу вечерю напередодні Різдва, діти вдома читають молитви й батьки повторюють за ними. Дуже радісно, коли це робили наші дідусі бабусі, а тепер роблять наші діти. Тобто наша віра відроджується і стає сильнішою. Тому обов’язково приводьте дітей до церкви. Треба завести в сім’ї таку нову традицію. А коли здається нема часу, то значить, що ви вкорочуєте собі віку, треба його віднайти. Наприклад, в неділю вставайте і йдіть до храму, зробіть собі недільне свято, заведіть таку традицію. Ви знаєте, день, у який ви йдете до храму, проходить набагато продуктивніше, ніж звичайний, будній.
Неля Миколаївна: Моє життя після того, як я почала співати у хорі. Так випадково трапилось, що мене покликали співати у хор.Після цього я йшла до храму, неначе в мене ззаду крила виросли. Летіла на службу. Але й моє звичайне життя теж дуже змінилося після того, як я почала ходити постійно до храму, потім мене привела дорога до недільної школи й ми тішимося цим. І чекаємо нових зустрічей із нашими вихованцями.
А з початку цього навчального року до колективу недільної школи долучилася ще одна вчителька початкових класів ліцею №3 Куціян Ольга Володимирівна.
Читайте також:
