Військові з Волині повернулися із полону додому. Фото

Зустрічали бійців на Театральному майдані у Луцьку, куди прибула автоколона, яка проїхала від межі Рівненської та Волинської областей увечері 29-го грудня. Вигуками «герої» вітали лучани Артема Віндюка та Володимира Гізуна у центрі міста.

Наразі інших полонених-волинян офіційно в ОРДЛО не лишилося. Однак 17 бійців досі вважаються зниклими безвісти. Їдучи додому, хлопці казали, що бажають, аби усі полонені повернулися додому живими, здоровими і з перемогою. У тяжких умовах полону їх підтримувала віра в батьківщину і в те, що вдома на них чекають рідні. Бійці подякували усім, хто їх зустрічав, за подарунки, квіти та слова підтримки, пишуть Волинські Новини.

Розпочали зустріч із молитви від військових капеланів. Виконали також Державний Гімн України, відтак звільнені з полону волиняни випустили у небо білих голубів – символів миру та поклали квіти до фотостенду Небесної Сотні та Героїв АТО.

«Було дуже важко, але ми українці, ми волиняни і ми не здаємося. Ті хлопці, які лишилися, теж не здаються, бо вони знають, що їх обміняють, все буде добре. Ми захищаємо Україну і будемо її захищати», – зазначив Артем Віндюк.

Як розповів Володимир Гізун, він служив у 56-ій бригаді, 37-му батальйоні, у полон потрапив у 2015-му році. Умови в полоні були дуже поганими, він навіть думав, що не зможе перезимувати – у камерах волого, протікає стеля у підвалах, приміщення не опалюються, а від неякісних харчів (кислої гнилої капусти та перлового супу) всі полонені хворіли, проблеми були також з доступністю послуг лікарів. Бувало, що нарив зубу болів дуже сильно, а сепаратисти казали, що не можуть надати ніякої допомоги. Попри все, полонені молилися і вірили у звільнення. Боєць зізнається, що тепер щовечора молиться Богу та дякує йому за порятунок.

Утримували його спочатку у будівлі колишнього СБУ в Донецьку у камерах, а згодом перевезли у Макіївську колонію, де в камері сиділи по троє людей. Коли від рідних чи волонтерів надходила допомога, полонених оббирали сепаратисти, даючи їм половину посилки. Потім вони почали протестувати і після цього сепаратисти відкривали посилки вже у їхній присутності.

На початку 2016-го року давали раз на 2 місяці зідзвонитися з рідними, а в колонії у Макіївці протягом півроку не дозволяли навіть написати їм листа. Працювали полонені на прибиранні аеропорту та навіть діставали своїх полеглих побратимів з-під плит. За невиконання роботи сепаратисти їх били.

«Вони казали: ти прийшов стріляти дітей? Я казав: ні, я прийшов воювати проти російської агресії за Донецьк, я прийшов за український народ. А де ти тут бачиш росіян? – Я казав: та мене ж взяла російська диверсійно-розвідувальна група», – розповів Володимир Гізун.

Після зустрічі з лучанами надалі бійці поїхали у Ковель та Стару Вижівку.