«Важливо бути поруч»: психологиня з Луцька розповіла, як допомогти пережити втрату близької людини
«Під час війни, на жаль, втрати неминучі. Це те, що дуже лякає і те, з чим важко впоратися», — каже психологиня з Луцька Любава Казмірчук.
Вона в інтерв’ю Суспільному розповіла про те, як допомогти пережити втрату близької людини на війні.
Втрата близької людини: як пережити біль
— Уявімо собі, що людині надійшла звістка про втрату близької людини на війні. Якою може бути реакція?
Перші реакції – це є шок, заперечення. Це може бути істерика, це може бути крик, плач, тілесне оніміння. Але в будь-якому випадку, спочатку рідні люди в це не вірять, вони багато з’ясовують про обставини, вони потребують на цьому етапі до деталей дізнатися і використати всі шанси, щоб заперечити цей факт загибелі.
— Якщо так випало, що в той момент біля цієї людини, якій повідомляють, хтось опинився: друг, колега, хтось з родичів, будь-хто він теж переживає шок, але він в іншому становищі. Можна допомогти людині якось в цей момент, що робити?
Потрібно витримувати стан тої людини, яка проявляє певні емоції, не говорити таких фраз: “Заспокойся”. Потрібно бути поруч, не потрібно відразу давати заспокійливі, або інші медичні засоби. Винятки можуть бути, якщо є проблеми зі здоров’ям, остаточне рішення приймають люди, які мають медичну освіту.
Коли ми говоримо про сам процес горювання, коли на перших стадіях рідних людей ”напічкати” медичними засобами, то є великий ризик того, що ці емоції будуть проживатися, на жаль, ускладнено, тобто буде пролонгований процес горювання. Важливо дбати про базові потреби людини, бути поруч, якщо є можливість ночувати перший раз з тією людиною, яка втратила, якщо вдома більше нікого немає. Дуже важливо дбати про їжу, особливо в перші дні, людина перестає їсти, порушується сон. Тому першим чином ми дбаємо про базові потреби.
— А що далі відбувається? Усвідомлення, прийняття, неприйняття?
Потім з’являється злість, з’являється стадія торгу, депресії й аж тоді прийняття. Ці стадії не є в часових рамках одна за одною, вони хаотичні. В кожного вони проявляються по-різному. Коли ми кажемо за стадію злості, то ми тоді злимось. Ми можемо злитися на себе, ми можемо злитися на ту людину, якої не стало, злитися на Бога, на інших людей, які, наприклад, залишились живими. Цей процес злості він є теж нормальним. Люди, колеги, друзі, які оточують цю людину, вони мають це витримувати. Ми маємо в суспільстві навчитися вірно реагувати на процес горювання. Може за людиною, яка переживає втрату, спостерігатися така поведінка, яка раніше не спостерігалася, це теж нормально.
Коли ми кажемо про стадію торгу, то ми тоді ніби торгуємось з собою, з людьми, з Богом. Фрази, які добре характеризують цю стадію: якби я його не відпустила, якби він раніше вирвався у відпустку. Тобто оце, якби, воно буде ключовим.
Коли ми говоримо про стадію депресії, то такий апатичний, пригнічений стан, зазвичай стадія депресії приходить коли вже пройшло десь шість місяців після втрати. Вже згодом, в когось за рік, в когось за два, в когось за більше часу з’являється стадія прийняття. Коли ми усвідомлюємо, що це сталося, і вчимося жити без цієї людини. Вчимося цей травматичний досвід інтегрувати у своє нове життя. Це не просто і до цього дуже такий нелегкий шлях, але це насправді є можливо.
— Чи є такі маркери, на які варто звертати увагу, коли точно треба йти за медичною допомогою, за психіатричною допомогою?
Коли людина не спить дуже довгий час, декілька тижнів, наприклад, після загибелі. Тоді однозначно потрібна медикаментозна підтримка, щоб налагодити базові потреби. Якщо ви спостерігаєте депресивний стан людини, з якого складно вибратись, то звичайно повинні підтримати й скерувати, записатись на прийом. Часто в тих людей, які переживають втрату, коли вже починають усвідомлювати за декілька тижнів, що відбулося, то можуть бути суїцидальні думки. Вони можуть говорити про це, можуть не говорити, й тому ми завжди радимо залишатися з такими людьми поруч, різним чином дбати для того, щоб перемогло життя.
Родичі загиблих завжди ставлять одне питання: “Коли буде легше?”
— Ви працюєте з родичами загиблих військовослужбовців про що вони найчастіше запитують у вас, як психолога?
Так, я зараз працюю з родинами, які переживають втрату. Завжди нам ставлять питання: коли буде легше? Тут немає однозначної відповіді, тому що в кожного свій час, у кожного своя прив’язаність до тієї людини, якої не стало. Але все ж навіть от в такому народному вимірі ми кажемо, що після року, після двох, тоді вже може ставати полегшення. Цей період до року, я часто кажу людям, що треба витримати цей біль. А нам дуже важко його витримувати насправді, й людина всіляким чином хоче цього болю позбутися і, на жаль, такою стратегією часто є медикаменти. В жодному разі будь-які медикаменти не призначати самому собі, а звертатися до відповідних спеціалістів.
— Батьки по-своєму переживають втрату дітей на війні, а дружина, чоловік по-своєму?
Болить і дружині, і болить мамі. Але це є різний біль і зцілення того болю теж різне і в часових рамках, і в періодах. Може зростати відчуття конфліктів у сім’ї. Дуже часто, наприклад, між батьками й дружинами може бути таке нерозуміння, коли матері кажуть до дружин: “Ти ще молода, ти ще собі знайдеш, а я втратила сина”. Воно звучить, як знецінення, але дуже важливо не брати це на свій рахунок, бо такі речі зазвичай кажуть тому, що болить. Завжди рідні, в яких хтось загинув, мають потребу в спілкуванні з побратимами. Для них це зв’язок з тим, кого вони втратили, з рідною людиною. Звісно, побратими теж по-різному можуть реагувати тому, що все залежить, де вони знаходяться в цей момент і наскільки вони можуть говорити про цю втрату, бо їм теж може бути складно.
— Взагалі, як військові переживають втрату своїх побратимів?
З моїх спостережень, якщо, наприклад, військові на передовій, або ті, які у відпустці, але мають повертатися на передову, то дуже часто їм допомагає пережити втрату побратимів це бажання помсти. Тоді ми кажемо про злість, ми кажемо, що це насправді дійсно допомагає, тому що це дозволяє знищувати ворога. Комусь допомагають, наприклад, цінності віри: через молитву, або ж заходити в храм, або ж звертатися до військових капеланів в таких бесідах.
— Як дитині повідомити звістку про втрату батька чи матері на війні?
Дуже важливо дітям відразу повідомляти про втрату. Дуже важливо, коли це робить дорослий, який є близьким до тієї дитини. Важливо, коли той дорослий, який повідомляє, знаходиться в більш-менш стабільному стані, а це насправді доволі складно. Важливо смерть називати смертю та загибель називати загибеллю. Часто, ми з дітьми можемо спілкуватись через метафори, або через такі образи, як про ангелів говорити, про життя після смерті, то це доречно робити для маленьких діток. Для більш дорослих ми вже пояснюємо, що сталося і чому це сталося. Але дуже важливо для дитини, коли ми це повідомляємо, або вже повідомили, забезпечувати відчуття безпеки. Казати: «Тата не стало, але в тебе є я». Я тебе люблю і ми маємо справитись. Коли говорити про дітей і дорослих, то часто відбувається ускладнення переживання горя, тому що дорослі перед дитиною можуть соромитися, або боятися показувати емоції. Наприклад, не плакати при дитині. Але насправді важливо, щоб дитина теж пізнавала емоції, розуміла чому є ці сльози. Дуже важливо пояснювати дитині, що сумувати й плакати – це нормально.
Як поводитись людям з людиною, яка переживає або пережила втрату
— Уявімо, що людина пройшла всі ці стадії й вона вже готова, до прикладу, повернутися на роботу. Як реагувати, як поводитися колегам, друзям, які давно її не бачили?
Перше правило — це не боятися взаємодіяти. Це знову ж витримувати, розуміти, що людина може бути іншою, по-іншому виконувати якісь функціональні обов’язки. Потрібно бути максимально що сприймати таку людину, дати їй стільки часу, скільки їй потрібно для того, щоб включитися. Давати якісь завдання порційно. І точно не розпитувати, якщо людина не хоче, щоб її розпитували. Не говорити, те що ми любимо, наприклад: “Ти — молода, ти ще собі зустрінеш”, або “Треба жити далі, бо в тебе є діти, є заради кого жити”. В той момент, коли болить, то людині болить і не вартує знецінювати той біль, який вона переживає.
— А що варто говорити?
“Я поруч”. “Як тебе підтримати, чи тобі щось потрібно?” Якщо це ранні етапи, то запитувати, чи ти щось сьогодні їв, чи їла. Спостерігати за потребами людини. Часто люди дійсно мають потребу залишитись сам на сам на деякий час, теж дозволяти залишатися. Тому, що тоді є можливість поплакати. Коли людина, наприклад, плаче поруч з кимось, з колегою, то витримувати це. Комусь треба дуже багато років для того, аби хоча б якось навчитися жити, комусь треба менше часу.
— Ви пережили втрату близької людини під час війни, як ви з цим впоралися?
В мене був досвід переживання втрати близької людини. Це був 2017-й рік, ще до повномасштабної війни. Я зі свого досвіду точно знаю, що з цим можна впоратися. Сьогодні з тим досвідом я можу допомагати іншим пережити. Моя втрата мене підвела саме до психології. Я багато подорожувала і для мене це теж був один із найосновніших ресурсів. Він про рух, про те, що природа, або будь-які інші подорожі забирають наш біль. Важливо, якщо людина на це має сама ресурс, якщо не має, то добре коли хтось поруч її “висмикує”.
