У Запоріжжі розшукали будинок, де від голоду померло понад 700 дітей

У Запоріжжі розшукали будинок, де протягом двох років від голоду в 1932-1933 роках померло понад 700 дітей. Найжахливіше, що саме там їх мали рятувати, але натомість у домі малятка на них чекала загибель.

Діти помирали в муках зовсім поряд із ситими партійними функціонерами, ідеться в сюжеті ТСН.

Ця споруда розміщена в старій частині Запоріжжя. У місто під час Голодомору селяни намагалися переправити хоча б дітей, аби тих годували і зберегли їм життя. Покинутих на вулицях малюків збирали та відвозили до цього будинку, який тепер називають фабрикою смерті. “Діти голі, зеленкою вимазані, щури бігають. Коли запитала, а чим вас там годували? Вона нагнула голову, потім так підняла, подивилась і так: це не можна було назваь їжею. А більше вона нічого не сказала”, – розповідає Ганна Нужна, племінниця жінки, котрій пощастило вижити в нелюдських умовах.

Усіх померлих скидали до рову прямо у дворі будинку. “Кожна дитина, яку кидали – все це діти бачили. Діти стояли біля тих вікон і бачили, куди кидають і як закопують їх”, – розповіла родичка свідка подій. “Це, фактично, був конвейєр смерті, куди, як у чорну діру, звозили сюди діточок. А тут, фактично, всмоктувало всіх цих дітей”, – розповів краєзнавець Анатолій Пеньок.

Історики кажуть, що в дитбудинку було лише дві палати, а одночасно могли перебувати лише півсотні дітей. Але документи свідчать про те, що кожного місяця тут помирало значно більше, а замість тих, кого заморили голодом, привозили інших, які чекали своєї черги.

“У березні 71 немовля, у квітні 66, у травні 108, у липні 119”, – навів дані професор Федір Турченко. Архівні картки, завдяки яким вдалося відтворити трагедію, були суворо засекречені 60 років, і навіть ці документи виявилися сфальсифікованими.

“Писали катар, писали серце, писали інтоксикація, писати що завгодно, але писати в причинах смерті голод, недоїдання, виснаження – такого не було. Бо написати таке по тій термінології міг тільки ворог народу”, – поясни історик.

Тітка пані Ганни вижила, і через два роки її знайшов батько, якого випустили з табору. Але спогади про пережитий жах лишилися в сім’ї назавжди. Поруч з будинком, який став могилою для сотень малюків, були розташовані відділок, прокуратура, міськом та окружком партії, де отримували пайки величезна кількість посадовців. Діткам, які помирали у цих стінах, не допоміг ніхто.