Став до лав ЗСУ у 2014 році: у теробороні Волині служить боєць з позивним «Ворон»

Пан Андрій, головний сержант третьої стрілецької роти батальйону Луцького району Волинської бригади тероборони. Чоловік має псевдо «Ворон» – свого часу на нього (затятого читача ще з дитинства) велике враження справив роман українського письменника Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець».

Історію військовослужбовця розповідають на фейсбук-сторінці 100-ї бригади тероборони.

Свого часу Андрій відслужив строкову службу, а 17-го березня 2014 року він знову став до лав ЗСУ – протистояти російському вторгненню в Україну.

До речі, саме батальйон Луцького району першим з підрозділів Волинської бригади тероборони взяв безпосередню участь у бойових діях. У березні-квітні 2022 року бат прикривав північно-західні підступи до Києва, де й поніс перші втрати.

«Ворон» безперервно служить у війську з буремного 2014-го – пройшов шлях від солдата до головного сержанта (той випадок, коли військове звання за назвою збігається з посадою!):

“Пропозицій обійняти офіцерську посаду й одержати первинне офіцерське звання за роки служби не бракувало. Але в мене є відчуття, що перебуваю якраз на своєму місці й можу приносити якнайбільшу користь саме тут”, – скромно каже Андрій.

У вже далекому цивільному житті «Ворон» працював у Головному управлінні статистики у Волинській області. А ще захоплювався фотосправою та сплавами на байдарках поліськими річками.

“Один із моїх улюблених маршрутів – з озера Люб’язь під Любешевом на Волині – до озера Нобель на Рівненщині. Зазвичай проходили його з друзями за дві доби – з неодмінною ночівлею в наметі”, – усміхаючись розповідає волинський тероборонівець.

Вдома на Андрія чекають з Перемогою батьки – Володимир Якимович та Катерина Іванівна. А ще – улюблені племінники, Софійка і Матвійко:

“Ми стоїмо тут, на сході України, за свою рідну землю, за свої родини. Наша мета – відновлення суверенітету та територіальної цілісності держави в кордонах 1991 року – і ми, поза всяким сумнівом, цієї мети досягнемо!”