Розповіли, як князь Володимир Великий вибирав релігію для Київської Русі

Становлення Русі, як християнської держави, стало одним із поворотних фрагментів в історії українського народу. Тож чи можете ви уявити, яким було б наше минуле та сучасність, якби сталося інакше? Якби князь Володимир Великий наприкінці Х століття вирішив обрати іншу релігію або інший формат християнства – католицький?

Чому ж сталося саме так, як сталося, і чи дійсно Україна могла мати іншу релігію, пише 24 канал.

“Раптове” християнство на Київської Русі: як це було насправді

Князя Володимира цілком справедливо вважають однією з найважливіших постатей в історії східних слов’ян та й загалом в історії європейської цивілізації. Передовсім – за рішення консолідувати Київську Русь за допомогою релігії.

Що ж спонукало Володимира обрати саме християнство, та ще й візантійське, а не інші релігії, як-от іслам? Чому він не залишив на Київській Русі язичництво, яке так шанував на початку свого правління у 979 році? Кожне із цих питань залишається дискусійним серед істориків.

Та що можна точно сказати – це те, що перехід від язичництва до християнства на Київській Русі стався не так швидко і раптово. Релігія поширювалася державою тривалий час, про що свідчать літописи. Згадаймо хоча б легенду про апостола Андрія, який у середині І століття начебто побував біля Дніпра, про що згадує “Повість минулих літ”. Або ж княгиню Ольгу, матір Святослава, яку охрестив у Константинополі особисто імператор Костянтин Багрянородний.

Хрещених і нехрещених русів “Повість минулих літ” згадує і за князя Ігоря – причому з контексту зрозуміло, що і тих, і інших є доволі багато, а віра не викликає особливого подиву. Це свідчить про те, що на момент вокняжіння Володимира християнство на Київській Русі було добре знаним та певною мірою поширеним.

Релігія не поза політикою: чим керувався Володимир, обираючи віру

Очевидно, питання про вибір між католиками й православними для Володимира не існувало – тоді просто не було таких понять. Вибір був цілком політичним: між зближенням із європейськими континентальними державами або із Візантією.

Одним з аргументів на користь Візантії і православного християнства було те, що Папа Римський претендував на світську владу, а не тільки на духовну. У Константинопольських патріархів таких вимог не було.

Та й загалом Візантія переважала за всіма параметрами, адже які переваги мали порівняно молоді європейські королівства, чиї кордони стрімко змінювались? Натомість стародавня імперія з надпотужним впливом на весь світ могла давати певність князю Володимиру, що спільна віра піде тільки на користь Київській Русі.

Чому Володимир Великий не обрав іслам

А от щодо ісламу була інша ситуація. У часи Київської Русі обмін інформацією відбувався довго: її треба було буквально довезти, а дороги були довгими та небезпечними. Тому про існування такої релігії, як іслам, пересічні русичі могли й не здогадуватись, тоді як про християнство було відомо ледь не усім.

Та хоч арабські держави безпосередніми нашими сусідами не були, але все ж мали своєрідний вплив на Київську Русь. Зокрема, чимало мандрівників з їхніх земель їздили на територію сучасної України, так само й наші купці гостювали в Азії. Взаємовпливи добре простежуються, адже ми досі користуємося арабськими цифрами, а латинськими – тільки в окремих випадках.

Та чи міг Володимир розглядати іслам як релігію, яку можна зробити державною на Київській Русі? Звісно, міг. Певною мірою іслам був Володимиру найцікавішою з трьох релігій, але ж князь – це не вся держава. Тож варто віддати належне: будучи правителем, він не поставив свої приватні інтереси вище за державницькі та обрав православне християнство, оскільки воно було найбільш вигідне для Київської Русі.

Чи міг Володимир залишити язичництво

У перші роки свого правління Володимир Великий був прихильником традицій предків, проте розумів, що це потрібно змінювати. Князь спробував провести певну язичницьку реформу, яка не була ефективною і результату не принесла. Тому вже із запровадженням християнства все було радикальніше, зі зміною всього, що пов’язане із язичництвом, на усе нове.

Як свідчать літописи, Володимир Великий дав вказівку, щоб тих, хто не хотів приймати хрещення, буквально силоміць заганяли у річки. Крім цього, пропонував християнам пільги, годував бідних на площах міст під символом Христа, проводив, як би зараз сказали, гучні “рекламні кампанії”. І все це – за дуже короткий час, у перервах між військовими походами.

Як не дивно, така тактика спрацювала. Попри певний опір, християнство стало панівною релігією на території Київської Русі, вправно поглинувши язичницькі вірування наших предків та адаптувавши їх до нових реалій.

У принципі, ці духовно-політичні реалії мало змінилися за наступні тисячі років – чимало українців і нині сповідують православне християнство. Тож питання про роль Володимира Великого у нашій історії не потребує окремої відповіді.

Чи допомогло прийняття християнства Київській Русі зміцніти, як державі? Безумовно, це дало змогу встановити тісніші зв’язки з Візантійською імперією та іншими християнськими державами Європи. А ще – змінило перебіг історії на століття вперед і створило міцну спадщину, яка продовжує даватися взнаки донині.