<
Інші розділи

«Рак — це не сопельки, але не варто себе хоронити»: волинянка розповіла свою історію боротьби з онко

17:10 | 4.02.2025 / Новини / /
Перегляди
344
/ Коментарі відсутні

Волинянці Ірині Горбач 44 роки. Уперше діагноз рак молочної залози матір двох дітей почула в січні 2022 року, за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення. Їй видалили обидві молочні залози. За три роки жінка пройшла 16 курсів хіміотерапії.

Нині Ірина Горбач знову бореться із хворобою, у неї втретє стався рецидив. Про свій шлях, досвід лікування в Україні та за кордоном і про підтримку рідних волинянка розповіла Суспільному.

Зі слів Ірини, вона не часто навідувалася на обстеження, рідко робила УЗД і мамографію, але регулярно тренувалася і вела здоровий спосіб життя.

«Я не можу сказати, що в мене життя пролетіло перед очима, – пригадує жінка день, коли почула від лікаря діагноз. – Це був для мене шок, і земля пішла з-під ніг. Напевно, людина до кінця не сприймає, що це є хвороба, наскільки вона серйозна. У мене була друга стадія».

Jперацію з видалення обох грудей та встановлення імплантів Ірині призначили на 4 березня 2022 року. Оперативне втручання мало відбутися в Києві, але того дня вона разом із дітьми була на шляху до Польщі. Чоловік Ірини пішов у військо добровольцем.

«Незрозуміло було, що робиться. Всі лікарні ж зачинені. Онкодиспансер не працює. До кого звертатися? Весь Київ евакуйовано. Що робити? Чоловік каже: «Їдь, спробуй в Польщі». У Польщі я хотіла знайти лікування», – каже Ірина Горбач.

Зробити операцію в Польщі жінці не вдалося. У травні 2022-го, хоч і з запізненням, але їй провели оперативне втручання в Україні. Окрім грудей, пацієнтці також прибрали обидва яєчники. Далі були курси хіміотерапії, погане самопочуття і втрата волосся.

«Тоді я пройшла чотири хімії. Після цього – все, як книжка пише: два тижні – і волосся випало. До цього я ставлюся спокійно. Волосся – це не зуби, воно відросте. Я не те щоби соромилася. Напевно, більше не хочу бентежити людей своїм виглядом, тому що вони переважно не знають, як реагувати, відводять очі і бояться дивитися», – додає жінка.

Після операції Ірина почала вести блог і розповідати про пережите іншим. Каже: не боїться говорити про хворобу, бо кожному, хто бореться із раком, потрібна підтримка близьких і розуміння.

«Це не смерть, це є хвороба. Звичайно, рак – це не сопельки, але не варто себе вже хоронити. Якось менший син спитав: «Ти помреш?» Кажу: «Ні, я не помру». Колись помру. Але зараз не збираюся», – додає Ірина Горбач.

У 2023 році у волинянки стався перший рецидив. Торік хвороба знову повернулася. Не занепадати духом їй допомагають сини і чоловік. Коханого демобілізували після важкого поранення руки, яке він отримав на передовій.

«Зараз у мене знову рецидив, чи це просто не подіяла хімія і продовження того самого рецидиву – незрозуміло… Тобто зараз я вже не на хімії, в мене таргетна терапія почалася, бо вже всі лінії хімії я прийшла. Вона на мене не діє», – ділиться Ірина Горбач.

Окрім родини, волинянка також знайшла підтримку в громадській організації «Афіна. Жінки проти раку», де учасниці мають ділитися одна з одною наболілим і власним досвідом, який може стати комусь у пригоді.

«Я вважаю, що це не є моя провина в тому, що рак прийшов. Він є, не знаю… так зорі склалися. Мій лозунг: «Це від мене не залежить. Як буде – так буде. Я буду розв’язувати проблеми в міру їх надходження», – каже жінка.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 Лютого, Неділя
15 Лютого, Субота