Оббріхував Україну, висміював християнство, підтримував російську імперію: 10 причин позбутися культу Пушкіна

Постать російського літератора Олександра Пушкіна, якого росіяни вважають своїм найвидатнішим поетом і якого називають основоположником сучасної російської літературної мови, не просто чужа, а й ворожа для української культури.

І не лише тому, що він є яскравим маркером “руского міра”. На цьому наголошує український журналіст, письменник, громадський діяч Василь Чепурний.

Нині, під час дискусії щодо перейменування вулиць та знесення пам’ятників Пушкіну, більшіть прихильників такої дерусифікації оперують лишень одним аргументом. Мовляв, пропаганда ворожої держави давно зробила Пушкіна символом, який активно експлуатує для насадження “руского міра”.

Проте, на думку Чепурного, є низка інших промовистих причин, аби викреслити цю постать із української карти пам’яті.

Подаємо допис автора без редагування.

“1. Алєксандр Пушкін написав брехливу поему “Полтава”, за що його не любив Тарас Шевченко. Брехливу перш за все образом гетьмана Мазепи.

2. Пушкін всіляко підтримував російську імперську ідею – так він хотів бути секретарем кривавого генерала Єрмолова, який окупував Кавказ, та славословив криваве взяття Варшави у вірші “На взятие Варшавы” – його сучасник, князь Вяземський, назвав це “славословием резни”.

3. Міф про те, що Пушкіна берегли декабристи і тому, мовляв, він не був з ними – насправді, як розповідав сам Пушкін (є спогади сучасників), він і не збирався на Сенатську площу – шлях його карети перебіг чорний кіт і він нікуди не поїхав.

4. Пушкін висміював християнство – скажімо, він під час літургії у Кишиневі безумно реготав, що й зараз би сприйнялось як дикість. Недарма митрополит псковський не дозволив ховати його в ограді монастиря – поховали біля огорожі, які зараз перенесли. Нагадую, що за межами кладовищ традиційно ховали самогубців.

5. Суд офіцерської честі виправдав Дантеса, який стріляв у Пушкіна.

6. Перед смертю він не хотів прийняти причастя. Тоді імператор Ніколай I переказав, що не покриє його картярських боргів – і мусив прийняти святе причастя. Помирав із запискою царя в руках і словами: “Я вєсь єво!”. Оце-то борець за свободу, як нам втовклювали в школярські голови? Нагадаю, що натомість для Тараса Шевченка Ніколай I був “неудобозабиваемим Тормозом”, який заслав Тараса в аральські степи в солдати із забороною писать і малювать.

7. Так звані “ссилки” Пушкіна – це його маєток в Міхайловському, після чого стали бігати по ньому чужі діти, дуже кучерявістю на барина схожі, і Одеса, де він жив та похабнічав у героя війни 1812 року, обпльовуючи його. Таке заслання – на південь, на фрукти, на сонце кожен випускник радянського вузу б з радістю отримав…

8. Коли його ховали, то везли на рогожі, як непотріб – це засвідчила дружина цензора Нікітенка. Коли запитали кого везуть, хтось відповів: “Да какой-то Пушкин!”. Натомість Шевченка ховали з почестями, коли в усіх наших оленівках і козельцях виходили назустріч процесії, правились панахиди, а через Дніпро просто переносили на плечах труну…

9. Культ Пушкіна з’явився за наказом царя, який змушував генерал-губернаторів передплачувати видання його творів. Я сам читав список книг на видачі в Сосницькій земській бібліотеці – Пушкін був мо’ на двадцятому місці. Розквітнув культ Пушкіна за наказом Сталіна з нагоди сторіччя смерті.

І наостанок – у жодній російській ізбі та й навіть у дворянських салонах не зафіксовані портрети Пушкіна тоді як були портрети Шевченка та “Кобзарі” у селянських українських хатах і в маєтках інтелігентів українських…”