Нововолинці на вершині гори Казбек у Грузії: хлопці поділились досвідом та розповіли про подорож

5-го серпня туристи з Нововолинська здійснили підйом на гору Казбек у Грузії, висота якої – 5033 метри над рівнем моря. Повернувшись, вони розповіли подробиці подорожі для читачів БУГу.

Віталій Денисюк та Павло Зусько подолали непростий шлях до своєї мети та все ж зробили довгоочікуване фото з прапором Нововолинська на вершині гори Казбек у Грузії. Гора більш як удвічі вища за українську Говерлу.

Хлопці мотивують мешканців неймовірними світлинами, адже будь-хто зможе побачити цю красу на власні очі, якщо повірить у себе.

«Я планував підкорити вершину ще 3 роки тому. Займаюсь пішим туризмом з 2012 року. Вперше пішов у похід та зрозумів, що мені це подобається», – розповідає Віталій.

Під час вибору подорожі Віталій зупинився на горі Казбек. Вона вважається самою простою серед 5-ти тисячників та в загальному серед інших гір у Грузії.

«Шукав однодумців: тих, хто хотів би приєднатись. Насправді йти планувало більше людей, але потрохи всі «розсіялись». Залишились тільки ми з Павлом та одна мрія на двох, яку вирішили втілити у реальність», – додає хлопець.

Найважчим у пішому поході на таку дистанцію була акліматизація. Коли підіймаєшся – організм звикає до певної висоти.

«Перший акліматизаційний підйом у нас був на другий день після прильоту в Грузію. Чим більша висота, тим менше кисню у повітрі, відчувається навантаження на серце», – розповідає Віталій.

Учасники походу завчасно готувались до таких умов: бігали на великі дистанції, займались спортом. У команді було 16 чоловік, з різних куточків України та світу.

Першою «точкою» стало село Степанцмінда, яке знаходиться на висоті 1 740 метрів над рівнем моря.

«А вечори у Казбеці прохолодні. Хачапурі, аджахурі, купати, харчо, кінцмараулі, хінкалі – не від’ємні гості застілля у селі Степанцмінда. Вранці тест, сніданок і збір речей для переправляння кіньми до базового табору», – розповідає Павло.

«Другого дня ми підіймались на висоту 3 900 метрів – на гори Чаухі. Побули там годинку часу, попили чаю, вже тоді відчувалась задишка та боліла голова».

Туристи повернулись у село на базу, щоб переночувати та відпочити. Наступного дня – джипами поїхали до старої церкви Гергеті – 2 170 метрів.

«Якщо на вершини 8-тисячники доставити провізію допомагають шерпи, то нести речі до базового табору нам допомагали коні, яких ми орендували», – говорить Віталій.

Намет розставили на висоті 3 700 метрів, цю дистанцію хлопці йшли по льодовику 7-8 годин.

«Було важко переночувати на цій висоті, адже підіймається пульс. Прирівнюється до легкого бігу, таке відчуття ніби увесь час біжиш. Пів групи не спали усю ніч», – застерігає Віталій.

4-й день був «тренувальним» – туристи одягнули систему, обв’язались тросами та вирушили у дорогу. На висоті 4 100 метрів вони вчилися надавати допомогу та страхувати один одного.

На 5-й день о першій годині ночі, після проведення лекцій та перевірки спорядження, туристи пішли на штурм вершини.

Найважчий шлях розпочався на висоті 4 400 метрів. Сніг змінював свою структуру, десь був як лід, інколи як 40 сантиметровий шар пінопласту. З кожним кроком у туристів погіршувалося самопочуття, нудило та боліла голова.

Попри всі труднощі хлопці дійшли до своєї мети та сфотографувались з прапором Нововолинська на вершині. Його для подорожі Павло позичив у міському історичному музеї.

Підйом зайняв близько 7-ми годин з базового табору.

«Ми довели собі та людям, що будуть читати нашу історію, що це може абсолютно кожен. Враження залишаються на все життя – це неймовірні емоції, які неможливо ні з чим порівняти», – додали нововолинці.