Не уявляє свого життя без танків: історія військового з 14 бригади
Василь — командир танкового взводу танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. На війні чоловік із 2015 року. Перш ніж стати командиром, був навідником танку і механіком-водієм.
Історію військовослужбовця розповіли на фейсбук-сторінці 14 бригади.
“Ми їхали у бій на танку Т-64 назустріч російським колонам. Минали багато сіл та містечок. І в кожному з них місцеві жителі виходили на узбіччя доріг і проводжали нас у бій молитвами… А ми дивилися на них і не могли стримати сліз, хоча з усіх сил намагалися бути стриманими та сконцентрованими”, – пригадує Василь переддень боїв за Макарів у перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Згодом його екіпаж зійшовся в бою з двома російськими танками нового покоління. Але кількісна й технічна перевага не врятувала ворога від люті Князівських велетів-танкістів.
“Росіяни приготували засідку. Вони вкопали танки збоку від шляху нашого просування, щоб вдарити, коли ми проїжджатимемо повз. Та я помітив їх раніше: зокрема по слідах гусениць, які вони не замаскували. Тоді я був навідником нашого Т-64, тож так вгатив з гармати, що башта російського танка відлетіла в поле. За мить його долю повторив інший танк ворога”, – каже чоловік.
За роки повномасштабного вторгнення Василь виконував різні ролі в танковому екіпажі – був навідником, механіком-водієм, командиром танка. Позаду – фронтові шляхи Київщини, Миколаївщини, Донбасу… Тепер підрозділ Василя нищить ворога на Харківщині.
На бойовому рахунку Василя і його побратимів немало «жирних» цілей, серед них і командний пункт противника.
“Розвідка передала інформацію, що в одному з будинків розмістився пункт управління ворога, який добряче охороняли, у тому числі бронетехнікою та дронами. Та це не завадило моєму екіпажу рознести російський прихисток. Потім те місце зачистила наша піхота. Хлопці знайшли там чимале сховище зброї, а ще визволили з підвалу господаря оселі: росіяни тримали його там, поки жили в будинку. Пізніше чоловік розповів, що вороги, яким вдалося вижити після нашої танкової атаки, тікали хто в чому та верещали, як різані”, – розповідає боєць.
Тепер Василь не уявляє свого життя без танків. Воїн з гордістю каже, що на полі бою – це надзвичайно могутня сила.
“Я розпочав службу у танкових військах у 2015 році. До цього жив цивільним життям і ніколи не цікавився бронетехнікою. Тепер я люблю танки і все, що з ними пов’язане: міць, звук, руйнівний постріл… Останнього росіяни бояться, як вогню, бо не можуть зреагувати на нашу атаку: спочатку відбувається «прильот», а вже потім лунає звук пострілу…”
З Князівською бригадою пов’язане і кохання Василя – дружина Валентина, інструктор з тактичної медицини. Василь каже, що вдвох служити простіше: можливість хоча б інколи бачити близьку людину додає неабияких сил.
Воїн жартує, що, у разі якщо треба буде «підлатати», то ніхто цього не зробить дбайливіше за власну дружину, яка має великий досвід у цій справі.
Ще одна мотивація для Василя – це син Ілля, який лишився разом із бабусею на Волині. Йому виповнилося сім років. Хлопець залюбки ділиться з батьком своїми успіхами та шкільними історіями по телефону. А опісля кожен продовжує свою роботу: Ілля – навчання, а Василь – бити та гнати ворога, щоб його син ріс у мирній країні, будував щасливе життя та ніколи не бачив війни.
