Найлютіші зими в історії України: як холод випробовував людей і міста
З огляду на нинішню зиму варто згадати періоди, коли морози та сніг ставали справжнім викликом для України. В історії країни було чимало зим, що паралізували транспорт, руйнували інфраструктуру й змушували людей виживати в екстремальних умовах.
Україна неодноразово переживала зими, які ставали серйозним випробуванням для людей, міст і всієї інфраструктури. Деякі з них увійшли в історію як справжні стихійні лиха.
Однією з найсуворіших стала зима 1928–1929 років, відома як «Великий мороз». У східних регіонах України температура сягала −40…−42 °C. Морози почалися ще в жовтні 1928 року й тривали до квітня 1929-го. Масово вимерзали сади та озимина, річки промерзали до дна. Замерз Дніпро, льодом скувало Азовське та Чорне моря. В Одесі крига витримувала вантажівки, а в Криму сніг сягав людського зросту. Транспорт практично не працював, гинула худоба, а люди грілися всім, що могло горіти. Залізничне сполучення між великими містами переривалося на тижні. Саме після цієї зими в радянській Україні почали переглядати будівельні норми та вимоги до теплоізоляції.
Надзвичайно трагічною була зима 1941–1942 років, що увійшла в історію як «Генерал Мороз». Для цивільного населення та військових вона стала справжнім пеклом. Уже в листопаді температура різко впала, а взимку стабільно трималася на рівні −30…−35 °C. Техніка не витримувала морозів, бракувало пального, одягу та їжі. У зруйнованих містах без опалення люди спалювали меблі й книги. У Харкові та Києві тисячі людей гинули не від куль, а від холоду й голоду. Ця зима показала, що мороз може бути не менш руйнівним, ніж зброя.
Зима 1953–1954 років запам’яталася рекордними снігопадами. Сніговий покрив тримався понад 100 днів, а товщина криги на Дніпрі дозволяла пересування важкої техніки. Замети заввишки кілька метрів блокували дороги, подекуди люди копали тунелі, щоб вийти з домівок. Багато населених пунктів залишалися відрізаними від світу, а для доставки продовольства та медикаментів організовували спеціальні операції.
У 1969–1970 роках Україна пережила так звану «зиму крижаного панцира». Постійні перепади температур спричинили утворення товстого шару ожеледі. Дерева та лінії електропередач масово ламалися, цілі області тижнями залишалися без світла, а рух транспорту був фактично паралізований.
Зима 1978–1979 років, відома як «новорічний апокаліпсис», стала одним із найекстремальніших кліматичних випробувань. Температура за добу впала з +3…+5 °C до −30 °C, а на півночі та сході країни доходила до −38 °C. Дороги й колії вкрив надміцний лід, який розчищали навіть військовою технікою. У містах лопалися труби, а люди змушені були грітися біля газових плит.
Останньою «справжньою» зимою СРСР вважають 1986–1987 роки. Морози до −34 °C тривали з грудня до березня. У Києві температура опускалася до −32 °C. Сніговий покрив був рекордним, а комунальні служби працювали на межі можливостей через промерзання водогонів і систем опалення.
Зима 2005–2006 років запам’яталася Алчевською трагедією. Під час морозів −30…−35 °C у січні 2006 року в місті сталася масштабна аварія тепломережі. Уся система опалення замерзла й зруйнувалася, понад 60 тисяч людей залишилися в холодних квартирах. Подія стала уроком загальнодержавного масштабу.
Сучасним українцям добре запам’яталася зима 2011–2012 років, коли в лютому температура впала до −30…−33 °C. Навіть у Криму фіксували −25 °C, а Чорне море біля Одеси та Криму вкривалося кригою. Школярів відправили на тривалі надзвичайні канікули, а навантаження на енергосистему сягнуло історичних максимумів.
Зима 2012–2013 років завершилася березневим сніговим апокаліпсисом. За одну добу в Києві та західних областях випала місячна норма снігу. Міста зупинилися, люди пересувалися на лижах, а на трасах утворилися багатокілометрові затори. Саме тоді українці вкотре продемонстрували взаємодопомогу й самоорганізацію.
Сьогодні, у 2026 році, досвід цих зим нагадує: холод може бути жорстким ворогом, але єдність і взаємна підтримка залишаються нашою надійною зброєю
Статтю підготовлено з використанням відкритої інформації, яка поширюється в соціальних мережах, зокрема зі сторінки Олександра Соколовського у Facebook.
