<

На свято мав приїхати у відпустку, та загинув на війні: Анатолію Гуцалюку з Зимнівської громади назавжди 21

08:06 | 30.08.2023 / Новини / , , /
Перегляди
1459
/ коментарі 2

«Мамо, буде війна», – сказав Анатолій телефоном неньці за три дні до початку повномасштабного вторгнення. А вже 24-го лютого на світанку Україна прокинулася від вибухів. 20-річного солдата строкової служби Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького старшого навідника відділення гранатометного взводу другого мехізоваваного взводу Анатолія Гуцалюка війна застала у Києві.

Кілька місяців він виконував завдання по захисту столиці, після чого його з побратимами перекинули на інші напрямки, де тривали бої, – пише Жанна Білоцька для ВСН

 «Зі слів сина, їм доводилося виконувати бойові завдання на Харківщині, Сумщині, навіть у Чорнобильській зоні, та смерть знайшла його на Донеччині, – розповідає мама загиблого воїна Ірина Олександрівна. – Як вдалося дізнатися вже після загибелі сина, їм було поставлено завдання взяти одну з висот, що у населеному пунктові Нью-Йорк.

Вже тоді там велися жорстокі бої, були поранені і загиблі. Та попри це, хлопці рухалися уперед. Побратими, котрі вижили, зізналися, що командир просив повертатися, щоб зберегти життя воїнів, серед яких був і Анатолій. Але ті йшли у наступ зі словами: «Там наші хлопці». На жаль, повернулися не усі».

Анатолій Гуцалюк народився і виріс у селі Нехворощі Зимнівської громади. Крім нього у родині зростали двоє братів та сестра. У дитинстві любив ходити до церкви, прислуговував там, навіть думав про те, коли виросте, буде священником. Але дитячі мрії залишились у минулому. Після закінчення Микуличівського ліцею вступив до Володимирського ВПУ на слюсаря-механіка. По його закінченні пішов працювати до місцевого фермера. Трудився до призову у військо. 

«Він був дуже працьовитим, домашнім хлопцем. У нього не було часу ходити у клуб, чи на інші розваги. Завжди був зайнятий. А коли випадала вільна хвилина, проводив її на природі: любив рибалити та ходити до лісу по гриби і ягоди. Усього лише один день йому вдалося відпочити між роботою та армією, – ділиться спогадами про сина Ірина Олександрівна.

Сам пішов за повісткою, попри проблеми зі здров’ям, не став чекати поки її принесуть. Оскільки був високого зросту, врівноважений, спокійний, з величезним бажання служити у ЗСУ, його відібрали у президентську бригаду. Ставши військовим, почав задумуватись про військову кар’єру».

Пані Ірина говорить, що з початком війни син у телефонній розмові обмовився, що навчає дорослих чоловіків військовій справі. І йому це подобалося. А ще, як з’ясувалося, гарно співав. Якось хлопці скинули відео, на якому Анатолій виводив українську народну пісню. Удома ніхто не помічав цього таланту за ним.

Хлопець був щирим, компанійським, із тих, хто останнім куснем хліба поділиться. Його візитівкою була усмішка, яка піднімала настрій навіть тоді, коли його геть не було. Ірина Олександрівна додає, що у сина була кохана дівчина, з котрою збирався познайомити родину у відпустці. Не встиг…

Про перебування на Донеччині, син нічого не розповідав, запевняв, усе добре, але якось обмовився, що їх там ненавидять.

«Мамо, нам у спину плюють, і вимагають забиратися геть. Щоб десь вийти, хлопці змушені переодягатися у цивільний одяг».

Натомість зовсім інша ситуація була на Харківщині, де на них чекали та дякували. 

«Востаннє син виходив на зв’язок 10 серпня, і попередив, що не зможе телефонувати біля двох тижнів. Попри те, що не любив довго розмовляти, того вечора, як ніколи був багатослівний. Зв’язок із ним пропав наступного дня. А на Маковія військкомат повідомив страшну новину. Тіло Анатолія привезли на свято Преображення Господнє, 19 серпня. Саме тоді мав приїхати додому у відпустку. З ним востаннє додому поверталися ще п’ятеро захисників з інших регіонів, наймолодшому з Тернополя було 19». 

У розмові мама Героя зазначає, випадково дізналася про те, що син підписав контракт із ЗСУ. «Він мені не сказав про це. Тож видалося дивним, що їх кинули у бій. Адже строковиків не посилали на фронт. Вже після загибелі стало відомо про те, що у нього був підписаний контракт». 

Солдату Анатолію Гуцалюку наприкінці червня виповнилося 21. Поховали воїна у рідному селі Нехворощі. Указом Президент України  його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). На фасаді рідного ліцею відкрито пам’ятну дошку на честь загиблих випускників закладу, серед яких й Анатолій. 

Орден сина батькам вручили у День пам’яті загиблих воїнів, 29 серпня. 




коментарів: 2

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

25 Лютого, Неділя