У Згоранах колишній вчитель фізики відтворює стародавню вишивку
У Згоранах сільська бібліотекарка Катерина Повшук організувала виставку вишитих робіт Миколи Гриценка, на якій було представлено майже всі різновиди цього мистецтва: рушники, скатертина, картини, портрети, сорочки, наволочки, серветки.
У селі є чимало майстринь, які можуть похвалитися своїми сучасними творіннями, але чоловік – один, – передає Район.Любомль.
Сім’ю Гриценків у Згоранах знають практично всі, адже чи не кожен другий житель – учень Миколи Трофимовича або його дружини Лариси Олександрівни, багато однокласників і їхніх дітей. А от про те, що вчитель фізики мережить на полотні, відомо одиницям.
Ідея показати роботи активного читача бібліотеки й водночас майстра-вишивальника народилася давно. Чоловік переважно мережить рушники, старовинні орнаменти переносить із 50-річної підшивки «Радянської жінки», де візерунки проступають нечітко. Тож доводиться навіть використовувати лупу, тижнями наводити контури, щось доповнювати та змінювати чоловік переважно мережить рушники
«Вишивати я почав іще в п’ятому класі, коли наша родина переїхала з Полтавщини на Волинь. Любила це ремесло моя мама, вишивали старші сестри Віра та Ніна. Спочатку я із кольорових стрічок витягав їм нитки, бо тоді їх не було, а потім вирішив спробувати сам. Накреслив на папері схему для подушечки на голки, а тоді вишив геометричний візерунок. Мою роботу рідні схвалили, почав братися за серветки та рушники, але у дев’ятому класі ту справу закинув, бо екзамени, а тоді закінчення школи, служба в армії та інститут», – розповідає Микола Трофимович.
Повернувся до вишиванок через років двадцять, коли вже працював у Згоранах.
«У 90-их роках у моду входили рушники, бо без них не обходилося жодне свято. Та вишивав не ті, сучасні, а стародавні чорно-білі, змережив кілька великих, майже повністю зашитих. Змушений був продати два по 45 гривень, бо діти вчилися у вузах, а зарплати не було. А потім вже без вишивання не міг жити, щодня хоч на кільканадцять хвилин таки брався за улюблену справу», – додає співрозмовник.
Розповідь про вишиванку стелиться далі, нема їй кінця-краю, як і тим кольоровим ниткам, що ними мережить Микола Трофимович свої творіння.
«Коли друг дізнався, що я вишиваю, то замовив сорочку. Клопітка це справа, довго над нею працював, але вона вдалася на славу. Спробував вишити скатертину, хоч чимало часу вона забрала. На цю роботу надихнула побачена на Вернісажі у Львові. А ще мені сподобалися картини, де природа мов оживає. Вишив їх до десятка: «Соняхи», «Маки», «Біля річки», «Натюрморт». Більшість робіт дарував друзям і рідним. Є вони по всій Україні, у Польщі, Австрії, Росії. Собі до 70-річчя вишив сорочку синьо-блакитну. Зараз готую такий подарунок дочці Ользі. У планах нова вишиванка Ларисі, з якою прожили 45 років», – з любов’ю дивиться на дружину.
Подружжя Гриценків разом працює і відпочиває, береже один одного, як, дійсно, свою половину. Разом виховали двох дітей. Син Олександр працює у Львівському національному політехнічному університеті, доцент, доктор технічних наук. Дочка ще у декретній відпустці. Отож і тішаться двома внуками: Тарасом, який уже другокурсник, і 3-річною Анастасією. Сумують батьки, що рідко «львів’яни» приїжджають до них, адже не вистачає часу, хоч і до озера рукою подати, і свіжі полуниці на грядці, та й чорниці не за горами.
«Хрестик на полотні – не тільки оберіг, а, як ми знаємо, символ: дерево – це життя, коло – сонце, дуб – сила, горщик з квітами – здоров’я. Непросто підібрати колір нитки, а треба подумати про розмір хрестика. Маленький узор можна робити два на два, а коли вишивка велика, то більший тільки спотворить. Тому рушники, вишиті хрестиками один на один, більш акуратні та привабливі. Не можна повністю «зшивати» чужий візерунок, бо тоді й доля буде чужа. Це, в першу чергу, стосується весільних рушників. Найбільшим оберегом є сорочки, тому що вони торкаються тіла, кожен хрестик захищає, відганяє злі сили, тому й вирішив зробити такий подарунок маленькій внучці, поки ще живу та маю сили», – ділиться досвідом вишивальник.
До речі, вчительська династія Гриценків відома в районі. Батько працював директором Римачівського дитячого будинку, сестра Віра читала історію, дружина і сестра Ліда – англійську мову, четверо племінників теж педагоги. Троє із родини – батько, Микола і Віра – мають звання заслуженого вчителя.
