Розповіли, як в одному селі Любомльського району їдять їжаків та роблять із них ліки

Волинське село Столинські Смоляри, що у Любомльському районі, здавна славиться тим, що тут полюють і смакують їжаками.

Хоча ця традиція, яка ведеться ще з діда-прадіда, поволі відживає, все ж старші люди при згадці про запечену їжачатину від задоволення ковтають слинку, – інформує Вісник.

Їжаче м’ясо готують на свято Володимира

Якщо у Столинських Смолярах гуляють хрестини чи іменини, то до святкового столу подають пироги, начинені картоплею з пшоном, та юшку з птиці. А от на престольний празник, у день Володимира 28 липня, у багатьох хатах смакують тушкованими їжаками. Коли з’явилася ця традиція – невідомо.

“В сусідніх селах не так, а тут споконвіку. Правда, тепер вже менше. Їжаків нема, всіх поїли”, – жартують селяни.

До розмови долучається Володимир Таранов. Сам він із Саратовської області. Сюди його привезла жінка Надія, яка замолоду їздила на заробітки у Росію. Тут цей чоловік вперше і почув, що місцеві люди їдять їжаків.

“Вам не переказати, яке на смак добре! О-о, м’яса мало, а наїсишся отак! Таке ситне. Ні курятина, ні кролятина не зрівняється! – захоплено розповідає Володимир Таранов. – На сімейні свята колись готували, починаючи з Володимира. Рідко коли на Пасху, хіба якщо хто мав замороженого їжака, – і притишеним голосом чоловік продовжує: – І я їв, і діти, і внуки. Всі дуже люблять їжаче м’ясо”.

“Я сама із сусіднього Забужжя, – додає його дружина Надія Степанівна. – У нас мало хто ловив їжаків. А сюда прийшла жити, то і спробувала. Не бриджуся, вкусне м’ясо. Сама не готувала, тілько в когось з людей їла”.

“Зара дуже рідко їздять на лови. Бо то треба бензин купити і їхати у поле. Колись великі їжаки були, а тепер все дрібноту ловлять”, – кажуть люди.

Пів літра жиру коштує пів тисячі гривень

Зазвичай, їжаків ловили ближче до осені, коли вони жир нагуляють. Як розповідають смолярчани, збиралися по кілька чоловіків, брали із собою собак і їхали у поле вночі, бо це нічний звірок. За одну “ходку” могли принести з пів сотні їжаків. Паяльною лампою обтинали колючки, добре обшкрябували, щоб їжак аж білий став, рубали і кидали в баняк. Додавали приправи, ставили у піч і тушкували м’ясо. Селяни запевняють, що навіть робили тушонки, які стояли до весни. Наловлять більше їжаків, то й у морозилку сирими клали на зберігання.

“Якщо треба натопити жиру, то м’ясо не солять і не приправляють, – каже з розумінням справи росіянин Володимир Таранов. – Я тим жиром вилічився. Років п’ять тому в мене виявили язву. Приїхав додому: біда! Треба, кажу, збирати копійки на операцію. Зять і каже: “Не спішіть, подождіть до завтра”. Добре, я ж не завтра шикуюся. На слідуючий день він привіз невеличку баночку їжачого жиру. Я пив днів сім раз у добу по одній чайній ложці натощак. А через хвилин десять снідав. Коли через десять днів знову поїхав до лікарів, вони дивилися, дивилися і нічого не знайшли. Питають, чим лічився, але я не сказав. А для чого? – Пів літра коштує п’ятсот гривень”.

Кажуть, що з великого їжака грамів сто жиру можна зібрати, а з дрібного то аби ложка вийшла.

Місцевих хлопців називали “йожиками”

За чудодійними ліками до Столинських Смолярів приїжджали з навколишніх сіл і навіть з Білорусі. А те, що село має “їжачу” славу, підтверджував колись журналістам і Іван Самоліч. Він з проблемами шлунка лікувався у Луцьку, то лікар порадив, що є села, де їжаків їдять, вони, мовляв, добре допомагають при шлунково-кишкових хворобах.

“А я вже мовчу, що живу саме в такому селі”, – сміявся чоловік.

Те, що жир їжаків допомагає при хворобах, запевнила і Віра Смолярчук, яка майже сорок років працювала у селі фельдшером: “Виразку, стоматит лікує, добре заживлює рани, порізи, опіки. У моєї подруги з Хворостова дворічна дитина обпеклася, то шрами жиром злічила, навіть рубці не лишилися. Сусід вилікувався від туберкульозу, певно, вже років двадцять з того часу минуло. Але змішував їжачий і собачий жир”.

Про їжаків у Столинських Смолярах люблять розповідати. Кажуть, що місцевих колись називали “йожиками” і дівчата соромилися за смолярських хлопців заміж йти. Зі сміхом згадують і випадок, коли одного поважного гостя вгостили їжачатиною і він все допитувався, що то за смачне м’ясо, мовляв, дружина хай зготує – їси і не п’янієш. А коли почув, то вискочив з машини і просто під колеса його знудило.