<

Мав робочу візу в Швецію, але не покинув рідну країну: військовий з Поромівської громади після поранення служить в Іваничівському ТЦК

21:10 | 15.04.2024 / Іваничі / , , , , /
Перегляди
658
/ Коментарі відсутні

Віталій Добровольський через поранення, отримане на війні, наразі служить в Третьому відділі Володимир-Волинського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що знаходиться в Іваничах. Військовий розповів про пережите на війні, ставлення жителів Бахмута до українських бійців та як змінився після року перебування в «гарячих» точках бойових дій.

Віталію Добровольському – 50 років. Він житель села Лежниця Поромівської громади. До 2015 року працював на шахті №1 Нововолинська. Після її закриття, подався на заробітки за кордон. В лютому 2022 року був в Україні. Виробляв документи для виїзду на роботу в Швецію. 18-го лютого віза вже була готова, однак їхати чоловік не захотів. Каже, друзі з передової повідомили, що буде війна, тому просто не зміг залишити рідну країну в такий вирішальний момент. Про це йдеться у сюжеті 12 каналу.

“Шахту закрили, а у мене тоді обидві дочки одночасно вчилися у вишах. Потрібно було їх довчити. Тому довелося їхати за кордон. Там і працював до 2022 року. А в лютому я саме був в Україні. Виробляв візу на виїзд в Швецію. 18-го лютого її мені відкрили. Однак хлопці з передової сказали, що буде війна. І я не зміг дозволити собі поїхати”, – пригадав Віталій.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік, заручившись підтримкою прикордонників, разом з однодумцями облаштував блокпост біля річки Буг. Адже тоді, мовляв, багато чоловіків у такий спосіб втікали з країни в сусідню Польщу. Цей незаконний спосіб перетину кордону їм вдалося таки прикрити. В серпні 2022 року Віталія мобілізували. Спочатку він потрапив у взвод технічного забезпечення 95-ї десантно-штурмової бригади. А пізніше перевівся в 11-ту бойову роту. Через свій далеко не юний вік отримав позивний “Дід”. Воював в “найгарячіших” точках бойових дій. Зокрема й під Бахмутом.

“Я мешкаю в прикордонній зоні. В перші дні війни дуже багато людей втікало. Вони лишали автомобілі на полях, перепливали БУГ і просили в поляків захисту. Їх назад вже не вертали. Тому ми організували блокпост з допомогою прикордонників. І просто не пропускали таких втікачів. Потім ми кілька разів їздили на військові полігони Львівщини. Це були бригади, до яких я раніше не мав жодного відношення. Але мені вже 50 років. Вони спочатку брали молодших.

Пізніше в серпні 2022 року я був вже призваний. Потрапив на полігон під Житомиром і поповнив ряди 95-ї десантно-штурмової бригади. Зокрема, потрапив у взвод технічного забезпечення. Не все легко давалося. Нас готували до боїв. Було велике навантаження й детальне відпрацювання кожної дрібнички. Опісля наш третій батальйон 77-ї бригади був перекинутий під Бахмут. Ми були в селах Богданівка і Григорівка. Проводили там бої. Я займався заправкою автомобілів і різним постачанням. Але пізніше вже почалися втрати і потрібна була допомога в боях. І я перейшов в 11-ту бойову роту. Стараюся якнайменше це все згадувати. Але всеодно воно не забувається. Я знав з ким я йду в бій. Це побратими з яким я зріднився і досі продовжую спілкуватися”, – розповів військовий.

4-го травня 2023 року Віталій отримав важке поранення руки. Каже, куля перебила артерію, вену і нервове сплетіння. Лікування й реабілітація були тривалими. Боєць побував в медзакладах Павлограда, Дніпра, Вінниці, Хмільного та Кривого Рогу. Однак рука й досі не працює.

“Тоді “гаряче” було. Деколи навіть не було можливості перепочити. Інколи давали час для відпочинку після двох діб ведення бойових дій. Як коли. Були постійні обстріли та дуже важкі бої. Найбільше запам’ятався випадок, коли я отримав поранення. Це було 4-го травня 2023 року. Це північна околиця Бахмута, “Висота”. Це мій другий день народження. Бо 4-го квітня мені виповнилося 50 років.

Прийшов до пам’яті вже в Павлограді на операційному столі. Далі перевезли в Дніпро. А пізніше поїздом евакуювали у Вінницю. Це дуже хороша лікарня і приємні лікарі. Після лікування, відправили на реабілітацію в місто Хмільне. Там трішки руку відновили. Тож тепер можу хоч трохи її згинати. Друга реабілітація була в Кривому Розі в п’ятій лікарні”, – зазначив Віталій Добровольський.

Військово-лікарська комісія визнала військового обмежено придатним. Йому дали групу інвалідності. Тримати зброю в руках і воювати він більше не може. Тому тепер працює в ТЦК в Іваничах. Його нові колеги усі з бойовим досвідом і важкими пораненнями.

“Був у відпустці й коли вона закінчувалася, прийшов поставити штамп у відпускному листі. Оскільки моя права рука не працює, то двома руками почав ставити підпис. Працівники військкомату почали сміятися. А потім запитали, чи не хочу до них. Я уточнив, чи є місця вільні в них. Тоді вони були і мені дали відношення й через деякий час я перевівся. Мені прямо кажуть, що рука не буде працювати. В нас зараз усі хлопці інваліди війни, після важких поранень відновлюються. Там нема ні одного хлопця, який не був на передовій. Не раз мені жінки, які ховають своїх чоловіків від призову, кажуть: “От ви йдіть на війну”. То я вже там був”, – наголосив військовий.

Він зауважив, що в Іваничі перевівся не так давно – понад місяць тому. До звичайного і мирного життя ще не адаптувався. Адже за рік на передовій вже встиг звикнути до бойових дій і постійних вибухів. Тому, мовляв, зараз, ніби чогось не вистачає.

Поділився військовий і тим, як ставилися жителі Бахмута і сусідніх сіл до ЗСУ. За його словами, більшість людей вже надивились на те, яким насправді є “руский мир” і дуже його бояться. А ще бійці найбільше жаліли місцеву дітвору. Й завжди ділились з ними продуктами і якимись смаколиками. Віталій каже, що діти там стали дуже свідомими та дорослими не за своїми роками. Вони знають справжню ціну хліба.

“У Бахмуті було не до спілкування. Ми просто садили людей в автівки і вивозили в безпечні місця. А в околицях люди вже на той час встигли надивитися на той “руський мир” і вони не мали жодного бажання мати його в себе. Просили, щоб ми їх не залишали. Було взаєморозуміння з людьми, але ж і траплялися люди, які чекали росіян. Я не розумію, чого чекати? Чемодани в руки і їдьте. Добре, що хоч їх не багато було. Вони побачили, що росія зробила з окупованими територіями. Їм треба більше доносити правдиву інформацію. Щоб вони знали, як все насправді є. Бо цього не вистачає.

Ми завжди ділилися з місцевими дітьми продуктами. Вони до нас на блокпост приходили. От як ви думаєте, що вони вибирали: шоколадки, банани, персики в банці чи тушкованку? Вони спочатку брали тушкованку. Бо знали, що вони наїдяться вдома. Мама з неї щось зготує. Діти там значно свідоміші й доросліші за свій вік. Бо вже побачили і відчули, що таке війна. І вони знають ціну хліба. Так не має бути. Бо діти – це все, що в нас є”, – переконаний Віталій.

Військовий зізнається: війна й участь в бойових діях його дуже змінила. Відбулась переоцінка поглядів й життєвих цінностей. А ще він навчився краще розбиратися в людях. Каже, що хотілося б від людей більше взаєморозуміння.

“Ми мусимо захищати нашу Батьківщину. Бо я, наприклад, не хотів би, щоб в моєму місті Нововолинську, зробили те саме, що з Бахмутом. Я надіюсь, що з допомогою інших країн, які нам допомагають, ми таки здобудемо Перемогу” – наголосив Віталій Добровольський.

Читайте також:

«На війні, як у Матриці», – військовий з Харківщини після поранення служить в Іваничівському ТЦК




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

29 Травня, Середа