131 добу утримував позицію на лінії бойового зіткнення: як прикордонник з Волині вижив на передовій
Прикордонник з Волині на псевдо «Корея» разом із побратимами 131 добу утримував позицію на лінії бойового зіткнення без ротації, під постійними обстрілами та атаками дронів. До війни він вирощував ягоди, нині — знову готується повернутися на фронт після реабілітації.
Про службу, виживання і те, що допомагало триматися, – дізнавалося Суспільне Суми.
“Мене звати Віталій. Позивний мій “Корея”. Провів я на позиції 131 добу. Вихід і захід дуже тяжкий. Я розумів, що нас хочуть поміняти, але не було можливості.
Віталій родом із села Бистровиця на Волині. До повномасштабного вторгнення займався ягідництвом – вирощував полуницю та малину. У військо пішов добровільно з перших днів: бойовий досвід має з часів АТО.
“Поки ворог далеко, то його зупинити треба далеко, щоб родина такого не бачила”
Свій перший бойовий вихід у цій війні Віталій згадує як зовсім інший досвід, ніж у 2014-2015 роках. Каже: тоді не було дронів – нині вони визначають майже усе.
“Треба, щоб тебе з неба пташки не побачили. Дуже тяжко скритися, замаскуватися. Перший був мій вихід – Донецька область, Авдіївка. Моє хрещення було в Авдіївці. Перший вихід – це цікаво. Нема такого страху, все цікаво там”, – пригадує боєць.
Понад рік 15 мобільний прикордонний загін “Сталевий Кордон”, в якому служить Віталій, боронить Сумщину. На позицію, яку бійці утримували понад 130 днів, заходили дві доби, згадує “Корея”. Під час утримання території постійно перебували під обстрілами, атакою дронів і спробами російських штурмів.
“Викопали ми три нори, у двох перебували, а одна була запасна. І обстріли постійно, і під*ри постійно лізли. По одному йшли, по два, групи по п’ять осіб ішли. Ми їх стримували. Ну, найбільш ближній бій був, це десь 7-10 метрів. Бувало, що вже кричить здалека: “Хахли, здавайтеся”, чи “Укри, здавайтеся!”. А ми мовчимо, типу нас немає. Вони – ближче, ближче, ближче. І тоді відкривали вогонь. Перестрілка була з одним, то їх п’ять осіб ішло. Двох “затрьохсотили”, вони “відкотилися”. А один такий агресивний, доліз до нас, я відстрілювався, у мене магазин закінчився. Я пригнувся, він лежав – і я лежав. І перестрілювались отак. Він не міг у мене попасти, я в нього не міг. Він мені перебив пальця на лівій руці. Я присів магазин поміняти, а він подумав, що він мене вже все… Він уже встав і давай іти. Я встигаю магазина міняти і його “ложу”.
Побут на позиціях бійці облаштували в укріпленнях, які зводили власноруч.
“Дві нори в нас було. В одній я був, а в другій – “Пастор” і “Катер”. У норі такі ніші робили, де БК стояло, продукти, вода. Не мали можливості там гарячого попити, бо я, як старший позиції, заборонив на вогні гріти, адже воно нагріється і вночі буде світитися”, – пригадує боєць.
“Постачання – їжа, вода, засоби гігієни – забезпечувалося з повітря, говорить Віталій. Забрати пакунки інколи вдавалося за добу або більше: “А нам гарно скидали і продовольство, і всього вистачало. Ну, найважче було забрати цю посилку”.
Найважчим, каже військовослужбовець, було не лише фізичне виснаження, а й психологічний тиск – постійне очікування атаки.
“Загадувати не хочеться багато там. Ті обстріли, як кидають гази. Питаю наших: “А ми кидаємо їм гази?” Ні, не кидаємо, бо це заборонено. Гази не можна використовувати. А вони кидають гази! Нашу нору почали розбирати конкретно FPV. Моя нора ось приблизно від хлопців 3 метри різниця. І мене вони першого спалили, мене почали розбирати”, – пригадує Віталій.
Під час заходу на позиції була “зелень”, що дозволяла приховати рух. Коли ж листя опало, каже Віталій, будь-яка ротація стала смертельно небезпечною.
“Майже два тижні виходили. Фізично метрів 100 проходиш і ноги все підкошуються, тяжко було йти. Ми мали уколи знеболювальні, то ми при виході знеболювальними обкололися. Далеко не могли зайти. І так із позиції на позицію, з позиції на позицію добиралися. Як “зельонка” пропала, то ще тягше до позиції добратися і тягше з неї вийти. Це великий ризик для тієї групи, що заходить і для тієї групи, що виходить”, – пояснює Віталій.
Після 130 днів на лінії бойового зіткнення, каже боєць, змінилося ставлення до життя.
“Хочеться більше із сім’єю бути, більше уваги приділяти. Мені раніше здавалося, що є великі проблеми. А зараз думаєш, що там було переживати на ті гражданські проблеми, ну це – пил”.
Зараз військовослужбовець на реабілітації, готується повернутися до служби. “Корея” каже: чекає на закінчення війни, аби повернутися до родини та знову займатися улюбленою справою – вирощувати ягоди.
